Потоп. Том II

Потоп. Том II

Генрик Сенкевич

«Потоп» – iсторичний роман-епопея польського письменника Генрика Сенкевича (1846—1905), лауреата Нобелiвськоi премii з лiтератури (1905). Це друга частина iсторичноi трилогii, куди також входять романи «Вогнем i мечем» та «Пан Володийовський». Сюжет «Потопу», заснований на iсторичних подiях, пов’язаний з так званим Шведським потопом, коли до Речi Посполитоi вторглися шведи (1655—1660).

Час дii роману тривае з 1654 по 1657 рiк. На тлi широкоi панорами життя Речi Посполитоi середини XVII столiття автор детально описуе хiд вiйни, на першому етапi якоi, в результатi численних зрад польських магнатiв, шведи практично без зусиль захоплюють краiну.

Велику увагу в «Потопi» придiлено героiчнiй оборонi Ясногорського монастиря, де зберiгаеться особливо шанована в Польщi Ченстоховська iкона Божоi Матерi, i взагалi тiй ролi, яку ця оборона зiграла в пiдйомi нацiонального духу. Цей опiр привiв, зрештою, до вiдродження Речi Посполитоi i повного вигнання загарбникiв.

У цих драматичних iсторичних подiях бере безпосередню участь молодий полковник Анджей Кмiциц, який на початку Шведського потопу прилучився до прошведських сил, проте потiм перейшов на сторону патрiотiв i численними вiйськовими подвигами спокутував провину. Багато в чому цим вiн мiг завдячити своiй нареченiй Оленьцi Бiлевич.

Генрик Сенкевич

Потоп

Том 2

Роздiл I

Вiрний Сорока вiз свого полковника через глибокi лiси, сам не знаючи, куди iхати, що почати, куди обернутися.

Пан Кмiциц був не лише поранений, а й контужений пострiлом. Сорока час вiд часу вмочав ганчiрку в цебрi, що висiло при конi, й обмивав господарю обличчя. Часом зупинявся, щоб зачерпнути свiжоi води з потокiв i лiсових озерець, але нi вода, нi стоянки, нi рух коня не змогли вiдразу ж повернути пановi Анджею свiдомостi. Вiн лежав, як мертвий, аж жовнiри, що iхали разом iз ним, не такi досвiдченi в лiкуваннi ран, як Сорока, занепокоiлися, чи iхнiй ватажок виживе.

– Виживе, – заспокоював iх Сорока, – за три днi так само на конi сидiтиме, як кожен iз нас.

Коли годиною пiзнiше пан Кмiциц розплющив очi, з його вуст почулося лише одне слово:

– Пити!

Сорока притулив бляшанку з чистою водою до губ чоловiка, але здалося, що розтуленi вуста завдають пановi Анджею нестримного болю, бо вiн не мiг пити. Але й свiдомостi вже не втрачав.