Потоп. Том III

Трохи туману ще лежало бiля землi, i здавалося, що шведськi вiйська, котрi рухалися вiд Велончi, чвалали по колiна в цьому туманi, немовби виринаючи з розлитоi води. Ближчi полки вже було чiтко видно, так що неозброеним оком можна було розрiзнити пiхоту, яка рухалася стрункими шеренгами, i загони рейтарiв. Тi, що були далi, натомiсть нагадували клуби чорноi хмари, що насуваеться на мiсто. Повiльно прибували полки, гармати, кавалерiя. Видовище було прекрасне. Із середини кожного каре пiхотинцiв стирчав угору дуже правильний чотирикутник списiв.

Мiж ними розвiвалися рiзнобарвнi стяги, найбiльше було блакитних iз бiлими хрестами та голубих зi золотими левами. Вони пiдiйшли ще ближче. На мурах було тихо, а подув вiтру доносив до захисникiв скрипiння колiс, дзенькiт зброi, тупiт коней i приглушений гомiн людських голосiв. Пiдiйшовши на два пострiли з фальконета, стали розтягуватися перед фортецею. Деякi пiхотнi каре розвалилися в безладнi роi. Либонь, бралися за розкладання наметiв i насипання шанцiв.

– Ось i вони! – видихнув пан староста.

– Є, песиголовцi! – пiдтвердив пан Заглобa.

– Можна б iх, одного за одним, пальцем полiчити.

– Такi досвiдченi вояки, як я, не мають потреби лiчити, лише оком кинути. Їх там десять тисяч кiнноти i вiсiм пiхоти з артилерiею. Якщо одним гемайном або одним конем помилився, то готовий своiм майном за помилку заплатити.

– Невже можна так точно полiчити?

– Десять тисяч кавалерii i вiсiм пiхоти, щоб менi добре було! На Бога надiя, що значно iх менше звiдси пiде, нехай я лишень хоча б одну вилазку зроблю.

– Чуете, пане, наступ сурмлять!

І справдi, сурмачi з барабанщиками виступили з полкiв, i загримiла бойова музика. Пiд ii супровiд пiдходили полки, якi зупинялися далi, й оточили мiсто на вiдстанi. Згодом вiд густоi юрби вiддiлилися кiльканадцятеро вершникiв. На пiвдорозi вони повiсили на своi мечi бiлi хустки й узялися ними розмахувати.

– Перемовники, – пояснив пан Заглобa. – Я бачив, як до Бiрж тi злодii пiд’iжджали з такими ж намiрами, i вiдомо, що з цього вийшло.

– Замостя не Бiржi, а я не вiленський воевода! – вiдрубав пан староста.

Тим часом посланцi пiд’iхали до ворiт. Пiсля короткоi паузи пiдбiг до пана старости ординарець iз сповiщенням, що пан Ян Сапегa прагне вiд iменi шведського короля побачитися з ним i порозмовляти.