Потоп. Том III

Але пан староста зараз же в боки взявся, став iз ноги на ногу переступати, сопiти, губи надимати, i нарештi вiдказав жорстко:

– Скажи пановi Сапезi, що Замойський зi зрадниками не спiлкуеться. Хоче шведський король зi мною балакати, хай менi справжнього шведа пришле, а не поляка, бо поляки, котрi шведовi служать, хай до собак моiх своi представництва вiдправляють, бо я iх зневажаю!

– Як менi Бог милий, таке менi подобаеться! – зi щирим захопленням вигукнув пан Заглобa.

– А щоб iх там чорти вхопили! – додав задоволений власними словами i похвалою староста. – Що? Менi з ними церемонитись, чи що?

– Дозвольте, ваша гiдносте, менi особисто цю звiстку iм вiднести! – попросив пан Заглобa.

І не зволiкаючи, подався з ординарцем, вийшов навпроти пана Янa i, либонь, не лише слова старости повторив, а мусив щось i вiд себе дотепного додати, бо пан Сапегa так завернув iз мiсця, немовби йому перед конем блискавка вдарила, i натягнувши шапку на вуха, вiд’iхав.

З боку мурiв i кавалерiйськоi хоругви, яка перед брамою стояла, узялися улюлюкати на вiд’iжджаючих:

– До буди, зрадники, перебiжчики! Поганськi слуги! Ату! Ату!..

Пан Сапегa став перед королем блiдий, iз мiцно стиснутими губами. Король також був збентежений, бо Замостя обмануло його надiю. Бiльше того, незважаючи на те, що йому розповiдали, монарх сподiвався знайти мiсто не бiльш стiйке, нiж Кракiв, Познань та iншi, якi вiн уже здобув.

Тим часом побачив потужну фортецю, яка нагадувала данськi та нiдерландськi, про якi без гармат великого калiбру не мiг навiть мрiяти.

– Що там? – спитав вiн, побачивши пана Сапегу.

– Нiчого! Пан староста не хоче балакати з поляками, котрi вашiй королiвськiй величностi служать. Послав до мене свого блазня, котрий мене i вашу королiвську величнiсть знеславив так соромiцьки, що я повторити не наважуся.

– Менi байдуже, з ким хоче балакати, лише б розмовляв.

Менi не бракуе залiзних аргументiв, а тим часом Форгеля йому пошлю.

Через пiвгодини Форгель iз суто шведською запобiгливiстю сповiстив про себе бiля ворiт. Навiсний мiст повiльно опустився на рiв i генерал в’iхав у фортецю. Його зустрiли зi спокiйною гiднiстю. Не зав’язували очей нi йому, нi комусь зi свити. Вочевидь, хотiв пан староста, щоб той усе розгледiв i про все мiг королевi розповiсти.