Потоп. Том III

Пан староста анi на мить у таке не повiрив i, часто показуючись на мурах, кричав на фонi запеклоi стрiлянини:

– І хочеться iм порох надаремно витрачати?!

Пан Володийовський та iншi офiцери просилися на вилазку, але пан староста не дозволив. Не хотiв даремно кров марнувати. Знав зрештою, що все скiнчилося б вiдкритим боем, бо такого воiна, як шведський король, i таку навчену армiю не заскочиш зненацька. Пан Заглобa, убачивши незмiннiсть позицii старости в цьому питаннi, ще бiльше наполягав та обiцяв, що сам вилазку проведе.

– Занадто, пане, ви до кровi спраглi! – вiдповiв Собiпан. – Нам добре, шведам погано, то якого бiса до них пертися? Ви полягти можете, а менi потрiбен хороший радник, бо ви тим дотепом так гарно Форгеля збештали, про Нiдерланди згадавши.

Пан Заглобa вiдповiв, що не може всидiти за мурами, так йому до шведiв свербить, але був змушений скоритися.

Тому з огляду на вiдсутнiсть iнших занять час свiй гаяв лiтнiй шляхтич на мурах серед жовнiрiв, застерiгаючи й авторитетнi поради роздаючи, якi всi з неабиякою повагою слухали, маючи його за воiна дуже досвiдченого й одного в Речi Посполитiй iз найкращих.

А той тiшився в душi, споглядаючи на захисникiв i на лицарський запал.

– Пане Мiхале! – казав вiн пановi Володийовськoму. – Інший уже дух у Речi Посполитiй i в шляхти, iншi часи. Нiхто вже про зраду та про капiтуляцiю навiть не думае, натомiсть кожен iз прихильностi до Речi Посполитоi та монархii готовий краще життя вiддати, нiж кроком вороговi поступитися.

Пам’ятаете, як рiк тому з усiх бокiв чулося: цей зрадив, той зрадив, той протекцiю прийняв, а тепер шведи вже бiльше за нас протекцii потребують, i якщо дiдько iм ii не забезпечить, то незабаром iх усiх вхопить. Бо ми тут маемо животи такi повнi, що барабанщики могли б по них дубасити, а iм голод кишки очищае i батоги з них крутить.

Пан Заглобa мав рацiю. Шведська армiя не мала з собою запасiв продовольства i для вiсiмнадцяти тисяч людей, не рахуючи коней, не було звiдки iх одержати.

Адже пан староста ще до приходу ворога постягав на кiльканадцять миль навколо фураж, провiант, людську та кiнську силу з усiх своiх володiнь. У вiддалених же околицях краiни аж роiлося вiд загонiв конфедератiв, зграй озброених селян, тому роз’iзди з табору за продовольством виходити не могли, бо тут же за табором iх певна смерть чекала.

До того ж пан Чарнецький не пiшов на Завiсля, а й далi кружляв навколо шведськоi армii, як хижий звiр бiля вiвчарнi.