Потоп. Том III

Повернулися нiчнi тривоги, зникали без вiстi меншi загони. Неподалiк вiд Красникa з’явилися ще якiсь польськi вiйська, якi сполучення з Вiслою вiдтяли. А ще прийшла звiстка, що пан Павел Сапегa з потужною литовською армiею йде з пiвночi, що по дорозi побiжно знищив гарнiзон у Люблiнi, мiсто взяв i комунiком прямуе до Замостя.

Бачив цей жахливий стан найдосвiдченiший iз шведських полководцiв, старий Вiттемберг, i вiдверто виклав усе королевi.

– Я знаю, – казав вiн, – що генiй вашоi королiвськоi величностi дива творить, але якщо про буденнi речi йдеться, то нас голод зморить, а коли ворог на виснажених наступатиме, то забракне нам навiть сил утiкати.

– Якби я в цiй фортецi осiв, – задумався король, – то за два мiсяцi вiйну закiнчив би.

– На таку фортецю навiть року облоги замало.

Король у душi визнавав слушнiсть старого воiна, однак не зiзнавався вголос у тому, що i сам способiв не знаходить i що генiй його виснажився.

– Душi iхнi виснажу, то й до угод будуть сумирнiшi, – вирiшив вiн.

Пiсля кiлькох днiв стрiлянини, такоi запеклоi, що свiту крiзь дим не було видно, послав король знову Форгеля до фортецi.

– Король i мiй сюзерен, – повiдомив той, ще раз з’явившись перед старостою, – розраховуе на те, що шкода, якоi Замостя зазнало вiд наших гармат, прояснить розум вашоi свiтлостi i до перемов схилить.

На що пан Замойський вiдповiв:

– Звiсно, що так!.. Шкода е. Чому б iй не бути! Ви вбили свиню на ринку, якiй осколок гранати в живiт потрапив. Стрiляйте ще тиждень, то може вб’ете ще одну.

Форгель принiс цю вiдповiдь королевi. Увечерi знову вiдбулася рада в королiвськiй ставцi. Наступного дня взялися шведи пакувати намети на пiдводи i стягувати гармати iз шанцiв. А вночi все вiйсько забралося звiдтiля.

Замостя гримiло за ними з усiх гармат, а коли вже щезли з очей, вийшли через пiвденну браму двi хоругви, Шемберкa з ляуданською, i подалися вслiд за втiкачами.

Шведи тягнули на пiвдень. Вiттемберг радив, щоправда, повертатися до Варшави i з усiх сил переконував, що це едина дорога для порятунку, але шведський Александр вирiшив уперто переслiдувати до найдальших кордонiв держави польського Дарiя.