Потоп. Том III

Фланги iхнi перемiшалися мiж собою, а що поляки i без того перли вперед, маючи намiр пройти «штосом», то iх хутко оточили. Середина шведiв прогиналася, натомiсть фланги напирали щораз дужче, однак не спромоглися розiрвати ряди атакувальникiв, бо тi захищалися вiдчайдушно i з усiею тiею незрiвнянною елегантнiстю, яка робила польську кавалерiю такою страшною в рукопашнiй. Працювали шаблi проти рапiр, трупи падали густо, але перевага вже стала схилятися на шведський бiк, як тут з-пiд темноi стiни бору викотилася ще одна хоругва i помчала з лементом на ворогiв.

Праве крило шведiв пiд командуванням Свено моментально розвернулося до нового ворога, в якому досвiдченi шведськi жовнiри впiзнали гусарiв.

Вiв ii чоловiк, котрий сидiв на баскому тарантовому[7 - Тарантовий – чорно-бiлий.] конi, одягнений у бурку та рисячу шапку з чаплиним пером. Видно його було чудово, бо iхав збоку, за кiльканадцять крокiв вiд жовнiрiв.

– Чарнецький! Чарнецький! – залунало у шведських рядах.

Свено поглянув iз розпачем на небо, потiм стиснув колiнами коня i рушив лавою.

Пан Чарнецький пiдвiв гусарiв на кiльканадцять крокiв, i коли добряче розiгналися, сам завернув.

Раптом iз бору вигулькнула третя хоругва, командувач зараз же поскакав до неi й повiв. Коли ж з’явилася четверта, булавою вказав, куди мае вдарити. Хтось сказав би, що це господар веде женцiв i розподiляе мiж ними роботу.

А вже коли з’явилася п’ята, то пан Чарнецький особисто став на ii чолi i повiв воякiв в атаку.

Однак гусари вже вiдкинули назад праве крило i за мить розiрвали його повнiстю, три наступнi хоругви оточили за татарською модою шведiв i, здiйнявши галас, стали рубати переляканих залiзом, колоти списами, розбивати, топтати, а вiдтак гнати ворога з верещанням i рiзаниною.

Канненберг второпав, що потрапив у засiдку i наче пiд нiж завiв свiй загiн. Тут уже не йшлося йому про перемогу, хотiв принаймнi якнайбiльше людей врятувати, тому наказав сурмити вiдступ.

У таких умовах i перед жахом, який охопив рейтарiв, вiдступ цей не мiг уже вiдбуватися в бойовому порядку, кращi конi вирвалися вперед i незабаром чудовий загiн Канненберга перетворився на безладну купу втiкачiв, котрi майже не чинили опору.