Потоп. Том III

Свено це помiтив, розвернув коня i помчав до Канненбергa, гукаючи:

– Ваша гiдносте! Це не пересiчна партiя, а регулярне вiйсько, яке навмисно втiкае, щоб у засiдку нас привести.

– У цiй засiдцi будуть демони чи люди? – вiдрубав Канненберг.

Дорога пiдiймалася дещо вгору i ставала щораз ширшою, лiс рiдiв i на його краю виднiлося ще незаросле поле, точнiше величезна галявина, оточена зусiбiч густим i сiрим бором.

Польська хоругва пришвидшилась i виявилося, що ранiше вона зумисне не розвивала повноi швидкостi, бо в коротку мить опинилася так далеко, що шведський командир збагнув, що нiколи вже ii не наздожене.

Дiставшись до половини галявини i помiтивши, що ворог уже майже iншого ii кiнця досяг, пригальмував своiх людей i наказав сповiльнити бiг.

Але, о, диво, польський загiн, замiсть потонути в протилежному лiсi, зробив на самому краю величезне пiвколо i розвернувся навскач до шведiв, ставши вiдразу в такому взiрцевому бойовому порядку, що здивував навiть свого ворога.

– Так i е! – вигукнув Канненберг. – Це регулярне вiйсько! Перешикувалися, як на муштрi. Чого ж вони хочуть до дiдька?..

– Йдуть на нас! – пояснив Свено.

Натомiсть хоругва рушила вперед ступом. Субтильний лицар на буланому бахматi кричав щось до своiх, висувався вперед i знову притримував коня, шаблею знаки подавав, либонь, саме вiн був командиром.

– Вони справдi атакують! – роззявив рота Канненберг. А конi пiд нападниками розiгналися та стригли вухами, витягувалися так, що заледве животами не торкалися землi.

Вершники схилилися до ший тварин i сховалися за гривами. Шведи, котрi стояли в першiй шерензi, вiдчували лише дихання сотнi коней i бачили вибалушенi очi. Вихор так не насуваеться, як мчала ця хоругва.

– Бог iз нами! Швецiя! Вогонь! – скомандував Канненберг, пiдiймаючи вгору шпагу.

Гримнули всi мушкети, але цiеi ж митi польська хоругва досягла шведiв так стрiмко, що розкидала праворуч i лiворуч першi iхнi шеренги, врiзалася в гущавину людей i коней, як клин входить у розщеплене дерево.

Вчинився жахливий вир, броня вдарялася об броню, шабля об шаблю, а той брязкiт, кiнське хропiння, лемент умираючих чоловiкiв розбудив таке вiдлуння, що весь дрiмучий лiс вiдiзвався битвi, як крутi гiрськi скелi вторують громам.

Шведи сторопiли на якусь мить, особливо що значна iхня кiлькiсть упала пiд першим натиском, але скоро оговтавшись, насiли потужно на супротивникiв.