Потоп. Том III

– Дай же менi, Господи, таких офiцерiв якнайбiльше! Нi в чому iншому так пановi Чарнецькому не заздрю, бо зрештою знаю, що i моi малi заслуги в людськiй пам’ятi не згинуть.

– А я Заглобa! – назвався лiтнiй лицар, випинаючи груди.

Тут вiн повiв оком по зiбранню. Але маршалок, котрий кожного хотiв собi узяти, зараз же вигукнув:

– Хто ж не знае про чоловiка, котрий Бурлая, ватажка варварiв, зарубав, i котрий вiйсько Радзивiлла збунтував.

– І пановi Сапезi вiйсько привiв, яке, правду кажучи, мене, а не його, вождем собi обрало, – доповнив пан Заглобa.

– І як же ваша милiсть захотiла, маючи таку посаду, зректися ii i в пана Чарнецькогo службу прийняти?

На це пан Заглобa скосив око на пана Скшетуського i вiдповiв:

– Ясновельможний пане маршалку, з вашоi гiдностi як я, так i вся краiна приклад бере, як для загального добра зрiкатися амбiцiй та особистого.

Пан Любомирський зашарiвся вiд задоволення, а пан Заглобa взявся в боки i вiв далi:

– Пан Чарнецький навмисно нас прислав, щоб ми вашiй гiдностi вiд його iменi й усього вiйська вклонилися, й одночасно донесли про визначну вiкторiю, яку нам Господь Бог над Канненбергом отримати дозволив.

– Ми чули вже тут про це, – зронив доволi сухо маршалок, в якому вже прокинулася заздрiсть, – але охоче з вуст реального свiдка ще раз послухаемо.

Почувши це, пан Заглобa зараз же взявся розповiдати, лише з певними змiнами, бо сили Канненбергa зросли в його устах до двох тисяч людей.

Не забув лiтнiй шляхтич згадати i про Свено, про себе, i про те, як на королiвських очах решту рейтарiв зараз же бiля рiчки вирiзали, як обоз i триста гвардiйцiв втрапили до рук щасливих переможцiв, словом, вiкторiя виросла в цiй оповiдцi до неймовiрних розмiрiв поразки шведiв.

Слухали всi пильно, слухав i пан маршалок, але зiтхав щораз частiше й обличчя його наче заледенiло, нарештi вiн сказав:

– Не заперечую, що пан Чарнецький знаменитий воiн, але ж вiн сам усiх шведiв не з’iсть i для iнших хоча б на ковток залишиться.

Пан Заглобa по слово далеко не пiшов:

– Ясновельможний пане, це не пан Чарнецький цю вiкторiю здобув.

– А хто ж тодi?

– Пан Любомирський!

Настала хвилина загального здивування.