Потоп. Том III

Трохи польського вiйська ще трималося шведiв, але утримував iх лише страх. Дорогою до Лежайськa утекло iх багато, а тi, хто залишилися, таке сум’яття в таборi вчинили, що Карл-Густав наказав у самому Лежайську розстрiляти кiлькох iз товариства. Було це сигналом до загальноi втечi, яку вчинили iз шаблями в руках. Нiхто майже не залишився, а посилений пан Чарнецький наступав усе потужнiше.

Пан маршалок дуже щиро йому допомагав. Мабуть, шляхетний бiк його натури взяв таки гору, хоча б не надовго, над пихою та самозакоханiстю, тому вiн не щадив нi працi, нi навiть життя, й особисто вiв не раз хоругви, не давав оговтатися вороговi, а що добрий був iз нього жовнiр, то значнi заслуги були за ним.

Вони, долученi до пiзнiших, добру йому б забезпечили пам’ять у народi, якби не той безчесний заколот, який наприкiнцi своеi кар’ери пiдняв, аби реорганiзацii Речi Посполитоi перешкодити.

Але зараз робив усе, щоб славу здобути i вкритися нею, як плащем. Із ним змагався пан Вiтовський, каштелян сандомирський, старий i досвiдчений жовнiр.

Вiн навiть iз самим паном Чарнецьким мрiяв рiвнятися, але не склалося, бо йому Господь Бог у щастi вiдмовив.

Усi трое гнобили шведiв щораз гiрше. Аж дiйшло до того, що пiхотнi та рейтарськi полки, яким випало йти позаду в резервi, були такi переляканi, що переполох вчинявся серед них iз будь-якого приводу. Тодi Карл-Густав особисто вирiшив очолити ар’ергард, щоб своею присутнiстю дух пiдiймати.

Але через це вiн мало життям не поплатився. Сталося якось, що маючи при собi полк лейб-гвардii, найбоездатнiший з усiх полкiв, бо жовнiрiв до нього з усього скандинавського народу набирали, зупинився король для вiдпочинку в селi Руднику.

Пообiдавши там у ксьондза, вирiшив трохи перепочити, бо попередньоi ночi й повiки не склепив. Лейб-гвардiйцi оточили будинок, аби за королiвською безпекою наглядати. Тим часом юний пахолок священика помiж коней вислизнув крадькома iз села i, дiставшись до табуна, що пасся на лузi, скочив на лошака i помчав до пана Чарнецькогo.

Той перебував за двi милi вiд дороги, але авангард, що складався з полку князя Дмитра Вишневецького, йшов iз паном поручиком Шандаровським на чолi не далi як за пiвмилi до шведiв. Пан Шандаровський саме балакав iз Рохом Ковальським, котрий iз наказами вiд каштеляна приiхав, коли враз обое побачили пiдлiтка, котрий нiсся на конi.

– Що це за дiдько так мчить? – задивився пан Шандаровський. – Та ще й на лошатi?

– Сiльський хлопець, – пояснив пан Ковальський.