Потоп. Том III

Аж тут пролунали розпачливi голоси:

– Король! Король! Рятуйте короля!

Карл-Густав уже першоi ж митi зустрiчi вистрибнув iз дверей iз пiстолями в руках, а шпагу тримаючи у зубах. Рейтар, котрий тримав коня тут же бiля дверей, подав йому його негайно, король стрибнув на рисака i, завернувши бiля самого рогу, кинувся мiж липи та вулики, щоб задвiрками вислизнути з гущавини битви.

Дiставшись до огорожi, здибив коня, перескочив тин i втрапив у гурт рейтарiв, котрi захищалися вiд правого польського флангу, який хвилину тому, саме обiгнувши будинок, зiткнувся за садом iз шведами.

– За мною! – верескнув Карл-Густав.

І зiпхнувши ударом шпаги польського вершника, котрий уже пiдiймав на нього шаблю, одним стрибком вибрався з виру битви. За ним рейтари розiрвали польський ряд i погнали всiею групою, як табун оленiв, який женуть гончаки, мчали так, наче iх вiв рогатий вожак.

Польськi вершники повернули за ними своi конi, та розпочалася гонитва. Тi й тi висипали на головну дорогу, що вела з Рудникa до Боянувка.

– Король! Король! Рятуйте короля!

Але рейтарiв на передньому дитинцi вже встиг притиснути пан Шандаровський, тому вони навiть про власний порятунок думати вже не могли, тому помчав король iз невеликою ватагою з дванадцятьох рейтарiв, а за ними погналися близько тридцяти товаришiв на чолi з Рохом Ковальським.

Пахолок, котрий йому мав короля показати, десь зник у головнiй битвi, але Рох i сам уже впiзнав Карлa-Густавa за букетом червоних стрiчок.

Втiкачi витискали з коней останнi сили i розтягнулися по широкiй дорозi. Швидшi та легшi польськi конi стали iх, однак, незабаром наздоганяти. Першого рейтара дiстав Рох дуже хутко, вiн зiп’явся в стременах для кращого розмаху i рубонув страшно. Руку разом iз плечем одним жахливим замахом вiдрубав i несамовито помчав, поглядом зосередившись на королю.

Коли другий рейтар зачорнiв йому перед очима, то звалив i його, третьому розрубав шолом i голову на двi половинки i линув далi, короля лише на оцi маючи. Раптом конi стали рейтарам спотикатися i падати. Хмара польських вершникiв нагнала iх i порубала вмить.

Пан Рох пропускав уже людей i коней, аби часу не гаяти, дистанцiя мiж ним i Карлом-Густавом катастрофiчно зменшувалася. Лише двое вершникiв роздiляло iх на вiдстанi кiлькадесятьох крокiв.