Потоп. Том III

Там, не далi як за триста крокiв, побачили обширний майдан, що тягнувся трохи вгору, за ним будинок панотця, оточений липами, мiж якими видно було солом’янi вершечки вуликiв. На майданi ж стояли двiстi вершникiв у подiбних на човники шоломах i кiрасах.

Велетнi вершники сидiли на могутнiх, хоча й худих, конях i перебували в повнiй готовностi, однi з рапiрами на плечi, iншi з мушкетами, спертими об стегна, але всi дивилися в iнший бiк, на головну дорогу, звiдки саме могли сподiватися ворога. Прекрасний блакитний прапор iз золотим левом розвiвався над iхнiми головами.

Далi, навколо обiйстя, стояла варта, по двое людей. Один iз них заглядав у бiк вiльшаника, але що яскраве сонце заслiплювало очi, а в гущавинi, що вже вкрилася буйним листом, було майже темно, то й польських вершникiв нiяк не мiг би спостерегти.

У пановi Шандаровському, запальному кавалеровi, кров стала закипати, як окрiп, але вiн переборов себе i чекав, поки загiн не вишикуеться. Тим часом Рох Ковальський поклав свою важку руку на плече пахолка.

– Слухай, жуче! – промовив вiн. – А ти бачив короля?

– Бачив, вельможний пане, – прошепотiв пiдлiток.

– Який вiн? По чому його можна впiзнати?

– Дуже чорна пика i червонi стрiчки при боцi носить.

– А коня його впiзнав би?

– Кiнь також карий, iз лисиною.

Рох споважнiв:

– Конюху! Будь бiля мене, покажеш його менi!

– Гаразд, пане! А ми швидко нападемо?..

– Стули пельку!

Оба замовкли, а пан Рох молитися взявся до Пресвятоi Богородицi, щоб йому з Карлом здибатися дозволила та рукою покерувала.

Хвилину ще тривала тиша, аж раптом кiнь пiд самим паном Шандаровським фиркнув голосно. На це вiдреагував рейтар iз варти, затремтiв, немовби його щось пiдкинуло в сiдлi, i випалив iз пiстоля.

– Алла! Алла!.. Бий, мордуй!.. Убивай!.. У-би-вай! – пролунало у вiльшанику.

І хоругва, вигулькнувши, як блискавка, з тiнi, навалилася на шведiв.

Вдарили на льоту, перш нiж змогли вороги до неi чолом розвернутися, i вчинилася тут страхiтлива рiзанина шаблями та рапiрами, бо стрiляти нiхто вже не мав часу.

Вмент зiштовхнули рейтарiв на огорожу, яка з трiском повалилася пiд натиском кiнських задiв, i взялися iх рубати так знаменито, що тi з’юрмилися та перемiшалися. Двiчi пробували зiмкнути ряди i двiчi розiрванi утворили двi окремi купи, якi моментально роздiлилися на ще меншi, врештi-решт розсипалися, як горох, який селянин лопатою кидае в повiтря.