Потоп. Том III

Визнав цю другу думку кращою пан Шандаровський, тому стиснули ворога ще тiснiшим кiльцем, i вiн сам кидався на ворогiв, як поранений кречет на ключ довгодзьобих журавлiв. Вчинилася кривава рiзанина i тлум. Шаблi дзеленчали об рапiри, рапiри ламалися об рукiв’я шабель. Часом кiнь здiймався, як дельфiн на морську хвилю, i за мить спадав у вир чоловiкiв i коней. Зойки стихли, чулося лише кiнське iржання, пронизливий дзенькiт залiза та гучне сапання лицарських грудей. Незвичайна запеклiсть опанувала серця полякiв i шведiв.

Билися уламками шабель i рапiр. Однi зчiплювалися з iншими, наче яструби. Хапали один одного за волосся, вуса, гризли зубами. Тi, що впали з коней, але ще на ногах втриматися змогли, встромляли ножi в кiнськi животи i в литки вершникiв. У диму, у випарах коней, в жахливому пiднесеннi бойовий люд змiнювався у велетнiв, котрi завдавали страшних ударiв. Руки змiнювалися на дрючки, шаблi на блискавки. Одним махом розбивали сталевi шоломи, як горщики. Репали голови, вiдвалювалися зап’ястки з мечами; рубалися без пардону, без милосердя. З виру людей i коней кров потоками полилася на майдан.

Велетенський блакитний штандарт ще плавав над групою шведiв, але iхня кiлькiсть зменшувалася щомитi.

Як женцi стають iз двох бокiв лану, починають мерехтiти серпами i лан зникае, а вони наближаються щораз ближче один до одного, так i польське кiльце стискалося щораз мiцнiше, так що воюючi з одного боку могли вже бачити кривi шаблi тих, хто воюе на протилежному.

Пан Шандаровський шаленiв, як ураган, i в’iдався у шведiв, як зголоднiлий вовк в’iдаеться iклами в м’ясо свiжозваленого коня. Але один вершник таки його нестямою перевершив, i був це той пахолок, який першим повiдомив про шведiв у Рудник, а тепер насiдав разом з усiею хоругвою на ворога. Жеребець священика, трилiток, котрий досi пасся спокiйно на лузi, стиснутий кiньми, не мiг вирватися з гурту, i можна сказати, сказився, як i його пан. Вiн стриг вухами, очi мав вибалушенi, гриву наiжачену, i пер уперед, кусав, брикав, а хлопець шаблею, як цiпом, махав наослiп, праворуч i лiворуч, вiд вуха.

Половина його чуба була просякнута кров’ю, вiстря рапiр продiрявили йому плечi та стегна. Обличчя було посiчене, але тi рани лише збуджували пiдлiтка. Бився у безпам’ятi, як людина, котрiй на власне життя начхати i вона прагне лише помститися за смерть свою.

Тим часом шведський загiн малiв, як купа снiгу, яку поливають з усiх бокiв окропом.