Прекрасні й приречені

А вiдколи iй виповнилося дванадцять, хлопцi так i липнули до неi, вiд них проходу не було. В шiстнадцять вона почала ходити на танцi до старшоi школи, потiм у коледжi, i всюди були хлопцi, хлопцi, хлопцi. Спершу, коли iй виповнилося вiсiмнадцять, iх було дуже багато, i здавалося, що вона нiколи не вiддавала нiкому перевагу, а потiм почала вiдсiювати iх.

Вона знала, що в доньки була низка романiв упродовж трьох рокiв, разом десь близько дюжини. Інколи це були старшокурсники, iнколи хтось iз коледжу, тривали романи в середньому декiлька мiсяцiв кожен, i навiть виглядали серйозно.

Один чи два рази вони тривали довше, i ii мати навiть думала, що дiйде до заручин, але щоразу з’являвся хтось новий, i ще один, iще…

Чоловiки? О, вона просто принижувала iх, дослiвно! Був тiльки один, кому пощастило зберегти рештки гiдностi, але вiн був iще просто дитиною, – молодий Картер Кiрбi з Канзас-Сiтi, вiн був настiльки самовпевненим, що його ж пиха врятувала його вiд приниження, а наступного дня вiн вiдплив iз батьком до Європи.

Іншi були просто жалюгiдними. Вони нiколи не могли зрозумiти, що набридли iй, а Глорiя дуже часто була навмисне недоброю. Вони продовжували дзвонити, писати iй листи, шукали зустрiчi, iздили за нею по краiнi. Дехто з них довiрявся мiсiс Гiлберт i зi сльозами на очах розповiдав, що нiколи не зможе забути Глорiю… принаймнi двое з них уже одруженi, але… Глорiя – вона вражала назавжди, донинi мiстер Карстерс телефонуе iй раз на тиждень i надсилае квiти, вiд яких вона вже стомилася вiдмовлятись.

Декiлька разiв, принаймнi двiчi (i мiсiс Гiлберт це було вiдомо), дiйшло до таемних заручин – з Тюдором Бейрдом i молодим Холкомом з Пасадени. Вона впевнена, що так було, оскiльки (але нi, вона не повинна про це розповiдати!) коли вона раптово заходила до Глорii в кiмнату, то заставала ii за справами, можливими тiльки для офiцiйних заручин. Звiсно, вона не сказала доньцi анi слова. Вона ж знае, що таке делiкатнiсть, окрiм того, кожного разу вона чекала оголошення про заручини не далi як за декiлька тижнiв.

Але оголошення так i не було, замiсть того був новий чоловiк.

А сцени! Молодi хлопцi снували туди-сюди в бiблiотецi, нiби тигри в клiтках! А iхнi погляди один на одного в коридорi, коли один приходив, а iнший iшов! Їхнiй вiдчай пiсля раптово обiрваноi телефонноi розмови! Їхнi погрози назавжди поiхати в Пiвденну Америку!..