Прекрасні й приречені

Тепер йому просто кидалися в очi iхнi вади: однiй бракувало грацiйностi, iншiй – душевноi витонченостi, але дiвчину, яка була бiлетеркою з Кiтса, можна було трактувати зовсiм по-iншому. (Можна толерувати такi якостi свого лакея, якi будуть неприпустимими для представника твоеi соцiальноi верстви.)

Джералдiн скрутилася в куточку канапи i розглядала його, примруживши очi.

– Ти постiйно п’еш, так? – раптом сказала вона.

– Ну, напевно, – ледь здивовано вiдповiв Ентонi. – А ти хiба нi?

– Нi. Інколи я ходжу на вечiрки, знаеш, один раз на тиждень, але п’ю тiльки два-три коктейлi.

Ти й твоi друзi постiйно п’ете. Гадаю, ти гнобиш свое здоров’я.

Ентонi це навiть зворушило.

– Це так мило, що ти хвилюешся за мене!

– Так, хвилююсь.

– Я не так багато п’ю, – заявив вiн. – Минулого мiсяця у мене i краплi в ротi не було протягом трьох тижнiв. А напиваюсь я раз на тиждень.

– Але ти щось п’еш кожен день, а тобi тiльки двадцять п’ять. Хiба в тебе немае нiяких амбiцiй? А що з тобою буде в сорок?

– У мене немае намiру так довго прожити.

Вона клацнула язиком.

– Ти божевiiiiiiiльний! – сказала вона, поки вiн змiшував iй наступний коктейль, i додала: – Ти родич Адама Петча?

– Так, вiн мiй дiд.

– Чесно? – Вона вiдверто зацiкавилась.

– Абсолютно.

– Так, цiкаво. Мiй татусь у нього працював.

– Вiн дивний старигань.

– А вiн добрий? – запитала вона.

– Ну, у приватному життi вiн рiдко бувае нелюб’язним без особливоi потреби.

– Розкажи про нього.

– Що саме? – Ентонi задумався. – Вiн худезний, i на головi в нього залишки сивого волосся, воно завжди виглядае так, нiби в ньому гуляе вiтер. Високоморальний.

– Вiн зробив багато хорошого, – сказала Джералдiна поважним тоном.

– Нiсенiтницi! – презирливо заперечив Ентонi. – Вiн – побожний зануда, тугодум.

Їi думки попливли далi, обминувши сказане.

– А чому ти з ним не живеш?

– Може, зразу до методистiв?

– Ти божевiiiiiiiiiльний!

Вона знову клацнула язиком, висловлюючи свое несхвалення.

А Ентонi подумав, якою моральною у глибинi душi була ця маленька приблуда i чи буде вона такою ж моральною, коли неминуча хвиля змие ii з пiску респектабельностi.

– Ти ненавидиш його?

– Не знаю. Вiн менi нiколи не подобався. Люди, якi для тебе щось роблять, нiколи не подобаються.

– Вiн ненавидить тебе?

– Моя люба Джералдiно, – запротестував Ентонi, жартiвливо насупившись, – випий ще один коктейль. Я дратую його.