Прекрасні й приречені

Насправдi вiн не думав, що вона дала йому щось таке, чого не дала б iншим. Так усе й мало бути. Думка про те, що якась приязнь розвинеться пiсля вчорашньоi ночi, була неприйнятною. Та й сама вона зреклась i поховала той випадок, як неправдивий, з усiею рiшучiстю. Вони були просто двома молодими людьми, достатньо екстравагантними, щоби вiдрiзнити гру вiд реальностi, якi всiею легкiстю своiх зустрiчей i розставань проголошували всю безневиннiсть цiеi гри.

Дiйшовши до такого висновку, вiн подзвонив у готель «Плаза».

Глорii не було вдома. Їi мама не знала, анi куди вона пiшла, анi коли повернеться.

І, якимось чином, усi його попереднi висновки раптом виявилися неправдивими. Був елемент черствостi, навiть непристойностi в тому, що Глорii не було вдома. Вiн запiдозрив, що своею вiдсутнiстю вона хотiла поставити його в незручне становище. А коли повернеться, то знайде повiдомлення, що вiн дзвонив. Саме так вона й задумала! Йому слiд було зачекати декiлька годин, аби показати, що для нього це звичайний, незначний випадок.

Який вiн осел! Вона подумае, що вiн уважае себе особливим. Подумае, що вiн близько до серця сприйняв цей доволi тривiальний випадок.

Вiн згадав, як минулого мiсяця прочитав заплутану лекцiю швейцару на тему «чоловiчого братерства», а наступного дня той прийшов, вмостився на пiдвiконня для пiвгодинноi сердечноi розмови, вважаючи, вочевидь, що мае для того всi пiдстави.

Ентонi стало страшно: раптом Глорiя сприймае його, як вiн швейцара? Його, Ентонi Петча! Жах!

Йому навiть на думку не спало, що вiн може бути просто пасивним предметом у цiй ситуацii, якою керуе нiяк не Глорiя, а щось бiльше й вище за неi, що вона просто свiтлочутлива пластинка, на якiй зроблено свiтлину. Нiби якийсь велетенський фотограф навiв на Глорiю камеру, клац! – i бiдолашна пластинка лише проявляе те, що на нiй залишилося, будучи, як i все в цьому свiтi, заручницею своеi природи.

Але Ентонi, лежачи на диванi й витрiщаючись на оранжеву лампу, перебирав тонкими пальцями темне волосся i годинами малював новi картинки. Зараз вона в магазинi, вiн бачить, як вона грацiйно проходить мiж шовками й хутрами, як весело шелестить ii сукня в цьому царствi шовкового шелесту, низького смiху й запахiв багатьох зiрваних, але ще живих квiтiв.