Останній листок (збірник)

З таким ланцюжком Джим у будь-якому товариствi зможе дiстати свiй годинник, глянути, котра година, бо хоч який чудовий був той годинник, а Джим iнодi дивився на нього крадькома, бо висiв вiн не на ланцюжку, а на старому шкiряному ремiнцi.

Коли Делла повернулася додому, ii захоплення трохи вщухло, натомiсть з’явилися передбачливiсть та розсудливiсть. Вона дiстала щипцi для завивання, запалила газ i почала виправляти спустошення, вчиненi великодушнiстю та любов’ю. А це завжди надзвичайно важка праця, дорогi друзi, велетенська праця.

За сорок хвилин ii голова вкрилася дрiбними кучериками i Делла стала дуже схожою на хлопчиська, що втiк з урокiв. Довгим, уважним i критичним поглядом вона глянула на себе в дзеркало.

«Якщо Джим не вб’е мене з першого погляду, – подумала, – то, глянувши вдруге, скаже, що я схожа на хористку з Конi-Айленда. Але що, що могла б я зробити з одним доларом i вiсiмдесятьма сiмома центами?!»

О сьомiй годинi кава була готова, а гаряча сковорода стояла на плитi, чекаючи, коли на нiй смажитимуться котлети.

Джiм нiколи не спiзнювався. Делла затиснула в руцi платиновий ланцюжок i сперлася на краечок стола бiля вхiдних дверей. Невдовзi вона почула його кроки внизу на сходах i на мить зблiдла. Вона мала звичку звертатися до Бога з коротенькими молитвами з приводу всяких життевих дрiбниць i тепер швиденько зашепотiла:

– Господи, зроби, будь ласка, так, щоб я все ще сподобалася йому!

Дверi вiдчинилися, Джим увiйшов i причинив iх.

Його худе обличчя було заклопотане. Бiдолаха, в двадцять два роки вiн мав годувати сiм’ю! Йому давно треба було купити нове пальто, i рукавичок у нього не було.

Джим увiйшов i завмер, наче сетер, що збираеться кинутися на перепелицю. Його очi спинилися на Деллi, в них був вираз, якого вона не могла зрозумiти, i iй стало страшно. Це не були нi гнiв, нi здивування, нi докiр, нi жах – жодне з тих почуттiв, яких вона могла сподiватись.

Вiн просто пильно дивився на неi, i на обличчi у нього був отой дивний вираз.

Делла зiскочила з столу i кинулась до нього.

– Джиме, милий, – вигукнула вона, – не дивись так на мене! Я обстриглась i продала волосся, бо я б не пережила, якби нiчого не змогла подарувати тобi на Рiздво. Воно знову виросте! Ти ж не гнiваешся, нi? Я повинна була це зробити. Волосся у мене росте дуже швидко. Поздоров мене з Рiздвом, Джиме, i будьмо щасливi.