Сторінка з книги

Сторiнка з книги

Наталена Королева

Бiблiотека украiнськоi лiтератури

У виданнi представлено та хронологiчно розмiщено рiзножанровий доробок Наталени Королевоi (1888–1966). Їi науково-популярнi статтi досi не втратили актуальностi та зачiпають питання сьогодення: «Хлiб наш щоденний», «Взуття», «Лiкарки та шептухи». Важлива для Н. Королевоi тема Стародавнього Єгипту розкриваеться у творах «De profundis seсuloruм» та «Мезу, жрець Амонiв». Окремоi уваги вартi автобiографiчнi спогади письменницi про роки життя у Киевi: «На могилу вчителевi» (про знайомство з композитором М.

Лисенком), а також про приватну вечiрку в Санкт-Петербурзi, де авторцi вдалося вразити господарiв та гостей виконанням украiнського гiмну («Гимн»).

Наталена Королева

Сторiнка з книги

Серiя «Бiблiотека украiнськоi лiтератури» заснована у 2019 роцi

Упорядкування i примiтки

Н. І. Лисенко

© Н. І. Лисенко, упорядкування, примiтки, 2020

© Т. О. Калюжна, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019

Хлiб наш щоденний

Коли почорнiють розлогii стернi, по стодолах оксамитовим голосом заговорять цiпи, а в хатах запахне свiжим буханцем з нового врожаю, раз-у-раз кортить менi поговорити про хлiб.

Протягом предовгого часу – цiлих вiкiв та тисячолiть це тривало, поки-то людина нашла добрий спосiб приправляти й пекти хлiб наш щоденний так, яким його знають нинi i в найглухiших кутках Европи. Кажу Европи тому, що, наприклад, i нинiшня Азiя, i на чималих просторах Америки, Австралii та на багатьох океанських островах трапляеться ще багато людей, котрi за все життя не покоштували нi разу того звичайного хлiба, без якого ми не можемо обiйтися й одного дня.

На початку, як пiзнали люде хлiбнi зерна-збiжжа, напевне, iли iх цiлi й непеченi. Принаймнi в дуже стародавнiх могилах, де часами вiдкопують вкупi з иншими позосталостями наших прапрадiдiв хлiбнi зерна, часто не бувае анi жорен, анi будь-яких наших приладiв на вироблення муки (борошна).

Але ж мало того: на свiтанку людськоi культури люде навiть не знали, що збiжжевi зерна зручнiше споживати без лушпини. Тiльки згодом почали вони терти зерно мiж камiнням, а лушпину вiддмухували. Цим способом, мабуть, випадково, було зроблено iз збiжжа перший грис, чи шрит, або крупи, котрi зовсiм не нагадували нашоi теперiшньоi мiленько змеленоi муки. Тi крупи люде почали намочувати водою та й iли неварену й непечену замiшку, подiбну на кашу.