Останній листок (збірник)

– Ну, Валентайн, – сказав начальник, – ви вийдете завтра вранцi. Вiзьмiть себе в руки i станьте людиною. Ви непоганий хлопець в душi. Киньте зламувати сейфи, живiть чесно.

– Я? – здивовано промовив Джиммi. – Таж я жодного сейфа не зламав у своему життi.

– Не зламав, – засмiявся начальник, – звичайно, нi. Ану, глянемо. Як же це трапилось, що вас запроторили сюди за ту справу у Спрингфiлдi? Може, тому що ви не хотiли довести свое алiбi, боячись скомпрометувати когось з найвищих кiл сспiльства? Чи це присяжнi зi злостi вчинили з вами таке? З вами, безвинними жертвами, завжди трапляеться чи перше, чи друге.

– Я? – спитав бездоганно чесний Джиммi. – Та що ви, начальнику? Нiколи в життi я не був у Спрингфiлдi!

– Вiдведiть його назад, Кронiн, – посмiхнувся начальник в’язницi, – та видайте йому одяг, в якому вiн вийде. Вiдiмкнете його вранцi о сьомiй i хай прийде сюди. Обдумайте добре мою пораду, Валентайн.

Наступного ранку о чверть на восьму Джиммi стояв у канцелярii в’язницi.

На ньому був огидного крою готовий костюм та пара грубих, рипучих черевикiв, якi держава надае у розпорядження своiм примусовим гостям, коли звiльняе iх.

Клерк вручив йому залiзничний квиток та п’ятидоларову банкноту, з допомогою яких, на думку закону, вiн повинен був стати знову порядним громадянином та процвiтати. Начальник в’язницi запропонував йому сигару й потиснув руку. Валентайна, № 9762, записали в книгах у графi «помилуванi губернатором», i мiстер Джеймс Валентайн вийшов на сонячне свiтло.

Не звертаючи уваги на пташинi спiви, шелест зелених дерев та аромат квiтiв, Джиммi попрямував просто до ресторану. Там вiн пзнав першi солодкi радощi свободи у виглядi смаженого курчати та пляшки бiлого вина, а також сигари, сортом вище тоi, яку дав йому начальник в’язницi. Звiдти вiн, не поспiшаючи, попрямував на залiзничну станцiю. Вiн кинув чверть долара у шапку слiпого, що сидiв коло дверей, i сiв на поiзд.

Через три години вiн вийшов у невеличкому мiстечку близько кордону штату.

Вiн увiйшов до кафе якогось Майка Долана та потиснув руку хазяiновi, який одиноко стояв за стойкою.

– Вибачай, що нам не вдалось зробити цього ранiше, Джиммi, мiй хлопчику, – сказав Майк. – Зi Спрингфiлда надiйшов протест, i губернатор заноровився. Як живеш?

– Чудово, – сказав Джиммi. – У тебе мiй ключ?

Вiн узяв ключ, пiднявся сходами i вiдiмкнув кiмнату в глибинi будинку. Все лишилось так, як було, коли вiн пiшов звiдси.