Останній листок (збірник)

Наповнимо знову цi склянки, бо видатнi характери мусять бути добре змоченi, вони швидко псуються в сухiй моральнiй атмосферi.

Так от, цей лiтератор зробив, на мою думку, добре, охоче розплатившись за все в той час, коли наш з Тобiном капiтал був остаточно вичерпаний пророцтвами. Але Тобiн вважав себе скривдженим i, хоч вiн пив спокiйно, його очi наливались кров’ю.

Через якийсь час ми вибрались звiдти, бо була вже одинадцята година, i постояли трохи на тротуарi. Тодi чоловiк сказав, що йому час повертатись додому, i запросив нас iти разом з ним.

Так ми пройшли два квартали i попали у провулок, вздовж якого тягнулися цеглянi будинки з високими ганками i залiзними огорожами. Чоловiк пiдiйшов до одного з них i глянув на верхнi вiкна, якi вже були темнi.

– Це i е мое скромне помешкання, – каже вiн. – За всiма ознаками я починаю думати, що моя дружина пiшла спочивати, i тому я рискну виявити трохи гостинностi. Я хотiв би, щоб ви зайшли до нижньоi кiмнати, де ми обiдаемо, i перекусили. Там знайдеться трохи смачноi холодноi качки, сир i пляшка або двi елю.

Заходьте, будь ласка, i iжте, бо я перед вами в боргу за розвагу.

Нашi з Тобiном апетит i совiсть були схильнi прийняти цю пропозицiю, хоч Тобiну з його забобонами важко було повiрити, що саме кiлька склянок спиртного i холодна закуска являють собою щастя, обiцяне у вiдповiдностi з лiнiями на його долонi.

– Спускайтеся вниз цими сходами, – каже чоловiк з кривим носом, – а я пiду у верхнi дверi i вiдчиню вам. Я скажу новiй дiвчинi, що працюе в нас на кухнi, приготувати вам каву.

Як на молоду iрландську дiвчину, що прибула до Америки лише три мiсяцi тому, – Кетi Магорнер чудово готуе каву. Заходьте, – каже чоловiк, – а я зараз пошлю ii до вас.

Дари волхвiв

Один долар вiсiмдесят сiм центiв. Це було все. Із них шiстдесят центiв – монетками по одному центу. Вона вiдвойовувала кожну монетку, торгуючись iз бакалiйником, зеленярем, м’ясником так запекло, що аж вуха палали вiд мовчазного осуду ii скупостi, викликаноi надмiрною ощадливiстю.

Делла тричi перелiчила грошi. Один долар вiсiмдесят сiм центiв. А завтра Рiздво.

Що було дiяти – хiба впасти на стару, потерту маленьку кушетку i заплакати. Так Делла i зробила. З цього маемо дiйти повчального висновку, що життя складаеться iз слiз, зiтхань, усмiшок, причому зiтхання переважають.

Поки господиня переходить поступово вiд першоi стадii до другоi, огляньмо ii господу. Мебльована квартира за вiсiм доларiв на тиждень.