Магеллан. Амеріґо (збірник)

Щоправда, на ту пору переповiдали iсторiю (ще згадувану Геродотом i Страбоном), буцiмто у темну годину фараонiв фiнiкiйський флот, перетнувши Червоне море, по двох роках, зовсiм несподiвано повернувся додому крiзь Геркулесовi стовпи (Гiбралтарську протоку). Мабуть, iнфант чув вiд маврiв-работоргiвцiв, що по той бiк Lybia deserta[8 - Пустинноi Лiвii (лат.).] – пiщаноi Сахари – лежить «краiна достатку» – Bilat ghana, i дiйсно, на карту, складену ще 1150 року космографом-арабом для норманського короля Роджера II, пiд назвою Bilat ghana цiлком правильно нанесена теперiшня Гвiнея.

Отож можна лише гадати, що Енрiке завдяки добрим розвiдникам мав набагато точнiше уявлення про достеменнi обриси африканського континенту, нiж ученi-географи, що, так би мовити, присягалися лише творами Птолемея й не вiрили описам Марко Поло та Ібн Баттути, вважаючи iх пустою вигадкою. Проте справжня моральна заслуга iнфанта Енрiке в тому, що поряд з величчю мети вiн одночасно усвiдомив i ступiнь труднощiв, зрозумiвши у благородному смиреннi, що сам вiн не побачить, як здiйсниться його мрiя, бо щоб пiдготувати такий грандiозний задум, потрiбен строк, бiльший за одне людське життя. Адже як можна було в тi часи вiдважитися на плавання з Португалii в Індiю, не знаючи моря, без справжнiх кораблiв? Надзвичайно примiтивними були в той час, коли Енрiке взявся за здiйснення свого задуму, знання европейцiв з географii й мореплавства. Протягом жахливих столiть духовного мороку, що настали пiсля падiння Римськоi iмперii, люди середньовiччя майже повнiстю забули все, що колись дiзналися греки, фiнiкiйцi, римляни, здiйснюючи своi смiливi походи. Неймовiрною вигадкою здавалося в ту епоху просторового самообмеження, що якийсь Александр багато рокiв тому дiстався кордонiв Афганiстану й самого серця Індii; загубилися чудовi карти й географiчнi описи римлян, занедбанi iхнi военнi шляхи, зникли верстовi стовпи вздовж шляхiв, котрi вели в глиб Британii й Вiфiнii, не лишилося й слiду вiд зразковоi римськоi системи запису полiтичних та географiчних даних. Люди розучилися подорожувати, жага вiдкриттiв згасла, занепало мистецтво судноводiння. Не маючи далекоi, вiдчайдушноi мети, без надiйних компасiв i точних карт, боязко крадуться вздовж узбережжя, вiд гаванi до гаванi, вутлi суденця, гнанi одвiчним страхом перед бурями й не менш грiзними пiратами. З таким низьким рiвнем космографii, з такими жалюгiдними кораблями ще не на часi приборкувати океани, пiдкоряти заморськi царства.