Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Але для такоi гордоi людини, як Сопi, дари благодiйностi були надто обтяжливими. За допомогу з рук фiлантропiв треба було платити якщо не грошима, то приниженням. У благодiйнiй установi треба було приймати ванну – там примушували митись, а за кожний шматок хлiба домагались вiдповiдi на рiзнi iнтимнi запитання. Куди краще бути гостем закону! Там усе робиться за встановленими правилами, зате нiхто безцеремонно не лiзе в особистi справи джентльмена.

Надумавши зимувати на Островi, Сопi вiдразу ж почав здiйснювати свiй задум.

До в’язницi вело багато легких шляхiв. Найприемнiший – це розкiшно пообiдати у дорогому ресторанi, а потiм оголосити про свое банкрутство. Вас спокiйненько й без усякого галасу передають полiсменовi, а послужливий суддя зробить далi все, що треба.

Сопi пiдвiвся з лави, вийшов iз скверу й занурився в асфальтове море в тому мiсцi, де зливаються Бродвей i П’ята авеню. Вiн пiшов Бродвеем i зупинився перед яскраво освiтленим рестораном, де вечорами зосереджуеться найкраще з того, що можуть дати виноградна лоза, шовкопряд i протоплазма.

Сопi був упевнений в собi – вiд нижнього гудзика на жилетцi й далi вгору. Вiн був поголений, його пiджак мав пристойний вигляд, а красиву чорну краватку подарувала йому на День Подяки дама-мiсiонерка. Якби йому пощастило, не викликавши пiдозри, дiстатися до столика в ресторанi, успiх був би забезпечений. Та його частина, яку буде видно над столиком, не викличе в офiцiанта нiяких пiдозр. Смажена дичина i пляшка шаблi, думав Сопi, якраз пiдiйдуть.

Потiм сир, чорна кава й сигара. Сигару треба брати не дорожче, нiж за долар. Рахунок не буде такий великим, щоб спонукати адмiнiстрацiю кафе до рiзких проявiв мстивостi, а вiн, задоволений i щасливий, вирушить пiсля такоi закуски в подорож до свого зимового притулку.

Але тiльки-но Сопi переступив порiг ресторану, пильне око метрдотеля зачепилося за його потертi штани i стоптанi черевики. Сильнi, вправнi руки швидко повернули його i тихо виштовхнули на вулицю, врятувавши дичину вiд сумноi долi, яка iй загрожувала.

Сопi звернув з Бродвея. Здаеться, епiкурейський шлях на жаданий Острiв вiдрiзано. Треба було вигадати iнший спосiб пробратися до в’язницi.

На розi Шостоi авеню його увагу привернула яскраво освiтлена вiтрина, де за дзеркальним склом були гарно розкладенi товари. Сопi взяв камiнь i пожбурив у вiтрину. З-за рогу почали збiгатись люди, попереду мчав полiсмен. Сопi спокiйно стояв, засунувши руки в кишенi, i посмiхався назустрiч мiдним гудзикам.