Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

– Хто це зробив? – спитав задиханий полiсмен.

– А чи не думаете ви, що можу до цього бути причетним я? – промовив Сопi не без сарказму, проте дружньо, як людина, яка вiтае свое щастя.

Але полiсмен не захотiв сприйняти заяву Сопi навiть як гiпотезу. Люди, якi розбивають вiтрини, не залишаються на мiсцi для переговорiв iз представниками закону. Вони щодуху тiкають. Полiсмен побачив за пiвквартала чоловiка, що бiг за трамваем. Вiн пiдняв свого кийка i кинувся його доганяти. Сопi, обурений до глибини душi, поплентав далi… Друга невдача.

На протилежному боцi вулицi був ресторан без особливих претензiй. Туди заходили люди з великим апетитом i скромним гаманцем. Посуд i повiтря там були важкими, суп i скатертини – благенькими. Сюди Сопi без перешкод провiв своi викривальнi черевики та красномовнi штани. Вiн сiв за столик i проковтнув бiфштекс, млинцi, пампухи та пирiг. А потiм пояснив офiцiантовi, що вiн, Сопi, i навiть найдрiбнiша монета – аж нiяк не друзi.

– Ну, а тепер кличте копа, – сказав Сопi.

– І поспiшайте: не примушуйте джентльмена чекати.

– Нiяких копiв! – вiдповiв офiцiант, у якого був солодкий, мов печиво, голос i очi, схожi на вишнi у коктейлi. – Гей, Коне, ходи сюди!

Два офiцiанти так вправно викинули Сопi, що його лiве вухо опинилося на безжальному хiднику. Вiн пiдвiвся, суглоб за суглобом, так, як розгинаеться теслярська лiнiйка, i зчистив пилюку з одягу. Арешт уже видавався рожевою мрiею. Острiв знову вiдступив кудись дуже далеко. Полiсмен, який стояв бiля аптеки, що в сусiдньому будинку, засмiявся i пiшов собi вулицею.

П’ять кварталiв прошкандибав Сопi, перш нiж набрався хоробростi на нову спробу. Цього разу трапилася нагода, яка, на його думку, неодмiнно мала увiнчатися успiхом.

Молода жiнка, скромно i гарно вдягнена, стояла перед вiтриною, зацiкавлено розглядаючи розкладене там приладдя для голiння i чорнильницi, а майже зовсiм поруч сперся на пожежну колонку здоровенний, зовнi дуже суворий полiсмен.

Сопi надумав виступити в ролi огидного i ненависного всiм вуличного ловеласа.

Елегантна зовнiшнiсть обраноi жертви i присутнiсть суворого копа давали йому всi пiдстави сподiватися, що скоро вiн вiдчуе на своему плечi приемну руку закону, i зимова квартира на маленькому затишному острiвцi буде йому забезпечена.

Сопi поправив подаровану дамою-мiсiонеркою краватку, витягнув манжети, якi завжди ховались у рукавах, зсунув набакир капелюха i пiдiйшов до молодоi жiнки.