Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Пiдморгнув iй, кашлянув, усмiхнувся i нахабно почав розiгрувати банальну гидку комедiю вуличного залицяння. Краечком ока Сопi бачив, що полiсмен пильно стежить за ним. Молода жiнка вiдступила на кiлька крокiв i знову зосередила свою увагу на тазиках для голiння. Сопi рушив слiдом за нею, нахабно став поруч, трошки пiдняв капелюха i сказав:

– Ах, дорогенька! Чи не хочете погратися у моему садку?

Полiсмен усе ще дивився. Варто було скривдженiй молодiй жiнцi поворухнути пальцем, i Сопi вже мандрував би до раю на Островi.

Йому здавалося, що вiн уже вiдчувае приемне тепло полiцейськоi дiльницi. Молода жiнка глянула на нього, простягла руку i вхопила Сопi за рукав.

– Авжеж, Майку! – сказала вона весело. – Почастуеш пивцем? Я б до тебе ранiше озвалась, та коп витрiщився.

Молода жiнка обвилась навколо враженого Сопi, як плющ навколо дуба, i вони вдвох пройшли повз полiсмена. Сопi здавалося, що вiн приречений лишитись на свободi.

На найближчому розi вiн позбувся своеi супутницi i втiк.

Зупинився у кварталi, де ввечерi розливалося цiле море свiтла, де однаково легкими були серця, любовнi клятви i музика.

Жiнки в хутрах i чоловiки в зимових пальтах весело перемовлялися на холодному вiтрi. Раптом страх охопив Сопi: може, хтось його заворожив вiд арешту? Вiд цiеi думки Сопi мало не охопила панiка, i, проминаючи полiсмена, який велично стояв перед яскраво освiтленим театром, вiн ухопився за соломинку «порушення громадського спокою».

Сопi щодуху почав горлати хрипким голосом якусь п’яну пiсню.

Вiн танцював, кричав, завивав на тротуарi i як тiльки мiг порушував той спокiй.

Полiсмен покрутив кийка, одвернувся вiд Сопi й пояснив перехожому:

– Це один з тих йельських студентiв. Вони сьогоднi святкують свою перемогу над футбольною командою Хартфордського коледжу. Трохи галасу, але нiчого небезпечного. Ми маемо iнструкцiю не заважати iм.

Безутiшний Сопi припинив своi марнi спроби. Невже жоден полiсмен не схопить його за барки? Уява малювала йому Острiв як недосяжну Аркадiю.

Сопi застебнув свiй пiдбитий вiтром пiджак: холод ставав дедалi пронизливiшим.

У тютюновiй крамницi вiн побачив добре вдягненого чоловiка, який прикурював сигару вiд газового рiжка. Свою шовкову парасольку вiн залишив бiля входу. Сопi ввiйшов до крамницi, взяв парасольку i поволi вийшов. Чоловiк, що прикурював сигару, поспiшив за ним.

– Це моя парасолька, – твердо сказав вiн.

– Та ну? – глузливо посмiхнувся Сопi, додаючи до дрiбноi крадiжки образу.