Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

– У такому разi вам треба було б гукнути полiсмена. Я справдi взяв вашу парасольку. Чому ж ви не кличете копа? Онде вiн стоiть на розi.

Господар парасольки йшов уже повiльнiше. Сопi теж уже передчував, що й на цей раз щастя зрадить його. Полiсмен зацiкавлено дивився на цю пару.

– Звичайно, – сказав чоловiк iз сигарою, – бачите… ну, трапляються такi помилки… я… якщо це ваша парасолька, то, сподiваюсь, ви пробачите менi… я ненароком узяв ii сьогоднi в ресторанi… якщо ви впiзнали свою парасольку… я сподiваюсь, ви…

– Авжеж, це моя парасолька, – сердито промовив Сопi.

Колишнiй власник парасольки вiдступив. Полiсмен хутенько подався допомогти високiй блондинцi в манто перейти вулицю, бо за два квартали з’явився трамвай.

Сопi попрямував на схiд вулицею, спотвореною ремонтними роботами. Спересердя вiн викинув парасольку в якусь яму, бурмочучи прокляття на адресу людей у шоломах i з кийками. Йому хотiлося впiйматися iм до рук, а вони, здавалося, ставились до нього, як до негрiшного Папи Римського.

Нарештi Сопi опинився на однiй зi схiдних авеню, де не було нi гомону, нi метушнi. І рушив у напрямку Медiсон-скверу, бо iнстинкт, який тягне людину додому, спрацьовуе навiть тодi, коли домiвкою е лава у парку.

На одному дуже тихому розi вулицi Сопi зупинився. Тут стояла стара, химерна церква з високим шпилястим дахом. Крiзь фiолетовi шибки вiкна лилося м’яке свiтло. Певно, органiст грав хорал, який мав виконати пiд час вiдправи в недiлю, бо до вух Сопi долетiли солодкi звуки музицi, i вiн завмер, притулившись до завиткiв чавунноi огорожi.

Високо в небi свiтив спокiйний мiсяць; екiпажiв та перехожих було небагато; пiд карнизами сонно цвiрiнькали горобцi – можна було подумати, що ви на сiльському кладовищi. І хорал, що його виконував органiст, мiцно прикував Сопi до чавунноi огорожi, бо вiн добре знався на музицi з тих днiв, коли в його життi були мати, троянди, плани на майбутне, друзi, чистi думки i комiрцi.

Пiд впливом музики, яка линула iз староi церкви, у зворушенiй душi Сопi сталася раптова дивовижна змiна.

І серце його, наче у вiдповiдь на цi новi почуття, забилося сильнiше. Вiн раптом вiдчув у собi достатньо сил, щоб боротися з лихою долею. Вiн вибереться з цього бруду, вiн знову стане людиною, вiн переможе зло, яке заполонило його. Вiн ще порiвняно молодий, у нього е час.