Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Я виходжу ночами з дому i блукаю, вишукуючи у людях дивацтва й iстину у небесах. Коли ви мене зустрiли, я роздумував про надземну залiзницю у зв’язку з головним свiтилом ночi. Швидкiсна надземка – це поезiя й мистецтво. Мiсяць – нудне мертве тiло у безсенсовному русi. Але це лише особистi думки, бо лiтература мае своi окремi закони. Я сподiваюсь написати книгу, у якiй поясню дивнi речi, якi я вiдкрив у життi.

– Ви збираетесь всунути мене у книжку! – сказав Тобiн швидко. – Мене – у книжку?

– Нi, я цього не зроблю, – вiдповiв чоловiк, – бо ви не умiститесь пiд обкладинку.

Нi. Найкраще, що я можу зробити, – це одержати вiд вас насолоду самому, бо ще не прийшов час зламати обмеження друку. Ви виглядали б фантастичним типом. І все ж тiльки я сам мушу випити цю чашу насолоди. Але дякую вам, хлопцi, повiрте, я справдi вдячний.

– Ваше базiкання, – каже Тобiн, пихкаючи крiзь своi вуса i б’ючи кулаком по столу, – це тiльки огиднi випади проти мого терпiння. Через ваш нiс-гачок менi було обiцяне щастя, але ви приносите плодiв не бiльше, нiж барабанна паличка.

Своiми балачками ви, як вiтер, що дме крiзь дiрку. Певна рiч, тепер я подумав би, що моя долоня збрехала, але, оскiльки виявилися правдою чорний i блондинка, i…

– Помовчте, – вiдказав гачконосий здоровило. – Чи ви зневiрилися у моiй фiзiономii? Мiй нiс зробить все, що зможе. Наповнимо знову цi склянки, бо птахiв в головi треба добре поiти, iнакше вони захирiють у сухiй моральнiй атмосферi.

Так от, цей лiтератор зробив, на мою думку, добре, охоче розрахувавшись за все, бо наш з Тобiном капiтал був остаточно вичерпаний пророцтвами.

Але Тобiн вважав себе скривдженим, i, хоч i пив спокiйно, його очi наливались кров’ю.

Через якийсь час ми вибрались звiдти, бо була вже одинадцята година, i постояли трохи на тротуарi. Тодi чоловiк сказав, що йому час повертатись додому i запросив нас до себе. Так ми пройшли два квартали i завернули у провулок, вздовж якого тягнулися цеглянi будинки з високими ганками i залiзними огорожами.

Чоловiк пiдiйшов до одного з них i глянув на верхнi вiкна, якi вже були темнi.

– Це i е мое скромне помешкання, – каже вiн. – За всiма ознаками, моя дружина уже пiшла спочивати, i тому я ризикну проявити трохи гостинностi. Я хотiв би, щоб ви зайшли до нижньоi кiмнати, де ми обiдаемо, i перекусили. Там знайдеться трохи смачноi холодноi качки, сир i пляшка-двi елю. Заходьте, будь ласка, бо я перед вами в боргу за задоволення.