Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Виплакала й повернулася знову на сiру рiвнину, де блукають такi, як вона, – з приплюснутими носами i волоссям кольору соломи. Вона зiрвала з голови червоний бант i кинула його на пiдлогу. Вона глибоко зневажала Сiдерса. Його поцiлунок видався iй тодi поцiлунком смiливого казкового принца, який прийшов, щоб розбудити зачаровану краiну сну i завести ii годинники. Насправдi ж той поцiлунок був п’яно-сентиментальним i випадковим. Помилкова тривога не сполохнула придворних, i Тiльдi назавжди судилося лишатися сплячою красунею.

Але не все ще було втрачено. Ейлiн обняла ii; i почервонiла рука Тiльдi намацала спочатку кружальця масла, потiм руку Ейлiн i вiдчула теплий дружнiй потиск.

– Не зважай, Тiль, – сказала Ейлiн, яка не зовсiм розумiла ii. – Сiдерс з обличчям, як рiпа, не вартий цього. Якби вiн був хоч трошки джентльменом, нiколи не вибачився б.

Останнiй листок

У невеликому районi на захiд вiд Вашингтон-скверу вулицi просто збожеволiли i розпалися на маленькi смужки, що iх назвали «проiздами».

Цi «проiзди» утворюють дивнi кути та вигини. Одна вулиця навiть перетинае саму себе раз чи двiчi. Якийсь художник виявив цiнну властивiсть цiеi вулицi. Скажiмо, приходить збирач коштiв з рахунком за фарби, папiр та полотно, перетинае саму вулицю – i зненацька зустрiчае самого себе на зворотному шляху, та ще й без жодного сплаченого за рахунками цента!

Тому незабаром у химерному старому Гринвiч-Вiллiджi завелася мистецька братiя, полюючи на помешкання з вiкнами на пiвнiч, фронтони вiсiмнадцятого столiття, мансарди в голландському стилi та низьку орендну плату.

Потiм вони завезли з Шостоi авеню трохи олов’яного посуду, одну чи двi жаровнi i стали «колонiею».

Студiя Сью та Джонсi знаходилася на горищi приземкуватого чотириповерхового цегляного будинку. «Джонсi» – дружне вiд Джоанна. Одна була зi штату Мен, друга – з Калiфорнii. Вони познайомилися за табльдотом в одному з iталiйських ресторанчикiв на Восьмiй вулицi i виявили таку спорiдненiсть поглядiв на мистецтво, салат iз цикорiю та моднi широкi рукави, що в результатi виникла спiльна студiя.

Це було в травнi. А в листопадi холодний недобрий чужинець, якого лiкарi назвали Пневмонiею, пройшов колонiею, торкаючись то одного, то другого своiми крижаними пальцями. Схiдною стороною цей убивець крокував смiливо й нахабно, вражаючи своi жертви десятками, але лабiринтами вузьких, замшiлих «проiздiв» його ноги рухалися повiльнiше.