Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Подумаймо, наприклад, яка рiзниця мiж вiсьмома доларами на тиждень i мiльйоном на рiк? І математик, i мудрець дадуть неправильнi вiдповiдi. Волхви принесли дорогi дари, але серед них не було одного. Цей натяк ми роз’яснимо пiзнiше.

Джiм витяг з кишенi свого пальта пакуночок i кинув його на стiл.

– Зрозумiй мене правильно, Делл, – сказав вiн. – Жодна стрижка, жоднi новi зачiски не примусять мене розлюбити тебе, дiвчинко. Але розгорни цей пакунок – i ти зрозумiеш, чому я спершу трохи розгубився.

Бiлi спритнi пальчики розiрвали мотузку й папiр.

Пролунав крик захвату, а на змiну йому – ой леле! – прийшли, як то бувае тiльки у жiнок, потоки слiз та зойки. Довелось негайно вдатися до всiх заспокiйливих засобiв, якi тiльки були у господаря квартири.

Рiч у тiм, що на столi лежали Гребiнцi, набiр гребiнцiв – бiчнi й заднiй – якими Делла давно милувалася в однiй iз бродвейських вiтрин. Чудовi гребiнцi, справжнi черепаховi, прикрашенi по краях дрiбними коштовними каменями, i саме того вiдтiнку, що пасував би до ii волосся.

Гребiнцi були дорогими, вона знала це, i ii серце давно вже щемiло, бо не було анiнайменшоi надii купити iх. Тепер вони належали iй, але де ж тi коси, що iх прикрасили б цi довгожданi гребiнцi.

А проте вона мiцно притисла iх до грудей, пiдвела нарештi затуманенi сльозами очi, всмiхнулась i промовила:

– У мене дуже швидко росте волосся, Джiме!

Делла пiдскочила, як ошпарена, i вигукнула:

– О Господи!

Джiм ще не бачив свого чудового подарунка.

Вона хутенько подала йому на долонi ланцюжок. Матовий коштовний метал, здавалося, засяяв вiдбитим свiтлом ii гарячоi i щироi радостi.

– Ну, правда ж гарний, Джiме? Я обнишпорила все мiсто, поки знайшла його. Тепер ти можеш дивитись, котра година хоч сто разiв на день. Дай-но менi свiй годинник. Я хочу побачити, як вiн виглядатиме з ланцюжком.

Але Джiм не послухався – вiн лiг на кушетку, заклав руки пiд голову i всмiхнувся.

– Делл, – сказав вiн, – давай побережемо своi подарунки до iнших часiв.

Вони занадто гарнi, щоб так одразу ними користуватись. Я продав годинник, щоб купити тобi гребiнцi. А тепер, гадаю, час смажити котлети.

Волхви, тi, що принесли дари немовлятi в яслах, були, як ви знаете, мудрими людьми, надзвичайно мудрими людьми. Вони завели звичай робити рiздвянi подарунки. Бо вони були мудрими, i дари iхнi були такими ж; не виключено, що iх можна було навiть помiняти, якщо траплялися два однакових подарунки.