Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Дороги, що ми обираемо = Тhe roads we take

О. Генрi

«Важливi не дороги, якi ми обираемо, важливе те, що у нас в душi», – написав О. Генрi (1862—1910) в одному зi своiх оповiдань. Його твори – це iсторii клеркiв, продавчинь, бродяг, невiдомих художникiв, дрiбних авантюристiв, фермерiв, iхнi долi, помилки, щастя, сльози. Лаконiчнiсть викладу, тонкий гумор, незвичайнiсть сюжету i завжди непередбачувана розв’язка уже бiльше ста рокiв привертають увагу читачiв до малоi прози О. Генрi, великого письменника «маленьких людей».

В формате a4.pdf сохранено издательское форматирование.

О. Генрi

Дороги, що ми обираемо = Тhe roads we take

Дороги, що ми обираемо

Дороги, що ми обираемо

За двадцять миль на захiд вiд Таксона «Вечiрнiй експрес» зупинився бiля бака, щоб набрати води. Крiм потрiбноi для паровика води, знаменитий експрес прихопив i дещо iнше, не дуже для нього корисне.

Поки кочегар вiдчiплював накачувальний шланг, Боб Тiдбол, Акула Додсон та iндiанець-метис на iм’я Джон Великий Пес видряпалися на локомотив i продемонстрували машинiстовi три круглi отвори своiх кишенькових гармат.

Цi отвори справили на машинiста таке сильне враження можливими наслiдками свого застосування, що вiн пiдняв обидвi руки жестом, який зазвичай супроводжуе вигук: «Та що ви кажете! Це неймовiрно!»

За коротким наказом Акули Додсона, який очолював це наступальне вiйськове з’еднання, машинiст злiз додолу i вiдчепив локомотив i тендер.

Потiм Джон Великий Пес, видершись на купу вугiлля, грайливо спрямував два револьвери на машинiста й кочегара i запропонував iм вiдiгнати локомотив на п’ятдесят ярдiв i чекати подальших вказiвок.

Акула Додсон i Боб Тiдбол, гребуючи пропускати через дробарку таку бiдну на золото породу, як пасажири, кинулися до багатих покладiв поштового вагона. Вони виявили, що кур’ер свято вiрить в те, що «Вечiрнiй експрес» не набирае нiчого небезпечнiшого – чисту воду.

Поки Боб вибивав цю хибну думку з його голови рукiв’ям свого шестизарядного кольта, Акула Додсон пiдкладав динамiт пiд сейф поштового вагона.

Сейф вибухнув, видавши на-гора тридцять тисяч золотом i банкнотами. Цiкавi пасажири повистромляли голови з вiкон, придивляючись, чи не збираеться бува на дощ.

Провiдник кинувся до мотузки дзвiнка й смиконув ii, але вона подалася без будь-якого опору й обвисла.