Сповідь

Десь на цей самий час припадае подiя, незначна сама по собi, але яка мала наслiдки для мене i наробила багато галасу в суспiльствi тодi, коли я про неi вже забув. Раз на тиждень менi дозволялося залишати семiнарiю. Нема потреби пояснювати, де я проводив цей день. Якось у недiлю, коли я був у матусi, загорiлася одна з будiвель францисканцiв, що прилягала до ii будинку. У тiй будiвлi була груба, i там лежало повнiсiнько хмизу. Вогонь миттю охопив усю будiвлю, вiтер вiдносив язики полум’я до будинку панi де Варенс, наражаючи його на велику небезпеку.

Всi кинулися виносити меблi в сад, куди виходили моi колишнi вiкна, на той бiк струмка, про який я вже говорив. Я так розгубився, що почав викидати у вiкна все, що потрапляло менi пiд руку, аж до важкоi кам’яноi ступки, яку за iнших обставин i пiдняти б не змiг, i був готовий викинути навiть велике люстро, якби хтось не стримав мене.

Добрий епископ, який гостював того вечора у матусi, не сидiв склавши руки.

Вiн одвiв ii в сад, де став разом з нею та iншими на молитву, тож коли я трохи згодом прийшов туди, то побачив усiх укляклими i приеднався до них. Поки святий чоловiк молився, вiтер змiнився, та так раптово i так до речi, що язики полум’я, що вже лизали будинок i вривались у вiкна, перекинулися в iнший бiк двору, i дiм не постраждав. Через два роки, коли пан де Берне помер, його колишнi побратими з монастиря Святого Антонiя почали збирати свiдчення для його канонiзацii. На прохання пана Буде я приеднав свiй голос до цих свiдчень, розповiвши про вищезгадану подiю; i це було добре, але погано те, що я видав цю подiю за диво. Я бачив епископа на молитвi i бачив, як пiд час його молитви вiтер змiнився, – ось що я мiг сказати, але я не повинен був стверджувати, що одне з цих явищ було наслiдком iншого, бо я не мiг цього знати. Проте, наскiльки я пам’ятаю своi думки, я був у той час щирим католиком i не кривив душею. Любов до чудесного, така властива людському серцю, моя повага до цього доброчесного прелата, прихована гордiсть, що, можливо, i я сприяв чуду, спокусили мене, i, якщо це чудо справдi було наслiдком палких молитов, я з повним правом можу приписати його почасти й собi.

Тридцять рокiв по тому, коли я опублiкував своi «Листи з гори»,[50 - «Листи з Гори» (1764) – полiтичний памфлет Руссо, спрямований проти аристократичноi партii Женеви.