Сповідь

Я робив усе, що вiд мене залежало, щоб добитися успiхiв, i бракувало лише нагоди, яка надихнула б мене на новi божевiльнi вчинки. Така нагода трапилася, i, як ми побачимо далi, моя навiжена голова з цiеi нагоди скористалась.

Одного лютневого холодного вечора, коли ми всi сидiли бiля вогнища, почувся стукiт у вхiднi дверi. Перрiна взяла лiхтар, спустилася вниз, вiдчинила, незабаром повернулася, i з нею до кiмнати увiйшов юнак, вiн невимушено вiдрекомендувався i звернувся до Ле Метра з короткою i доладною мовою, назвався французьким музикантом, змушеним через грошову скруту задовольнятися випадковими заробiтками.

Пiсля слiв «французький музикант» серце доброго Ле Метра затремтiло: вiн пристрасно любив свою батькiвщину i свое мистецтво. Вiн радо запросив до себе молодого подорожнього i запропонував йому притулок, якого той, вочевидь, дуже потребував i який прийняв без церемонiй. Я спостерiгав за ним, поки вiн грiвся бiля вогнища i теревенив, чекаючи на вечерю.

Вiн був невисокий на зрiст, але широкоплечий, у його будовi була якась вада без очевидноi потворностi; це був, так би мовити, горбань без горба, здаеться, вiн трохи накульгував.

Його чорний сюртук, швидше зношений, нiж старий, звисав лахмiттям, на ньому красувалася дуже тонка i дуже брудна сорочка з гарними торочкуватими манжетами, гетри такi великi, що в кожнiй помiстилися б обидвi його ноги, маленький дорожнiй капелюх, що захищав його голову вiд снiгу. Одначе крiзь це смiшне вбрання проступало щось шляхетне, а манера триматися не руйнувала цього враження. Риси його обличчя були дуже привабливi, вiн говорив легко i до ладу, але дуже нескромно. Усе виказувало в ньому молодого гуляку, що здобув певну освiту. Вiн жив у злиднях не як справжнiй голодранець, а як непутящий гульвiса. Вiн сказав нам, що його звуть Вентюр де Вiльнев, що вiн мандруе з Парижа, що дорогою вiн заблукав, i, трохи забувши свою роль музиканта, додав, що прямуе до Гренобля побачитися з родичем, членом парламенту.

За вечерею заговорили про музику, i вiн показав себе обiзнаною людиною.

Вiн знав усiх великих вiртуозiв, усi знаменитi твори, усiх акторiв, усiх актрис, усiх гарненьких жiнок, усiх знатних вельмож. Здавалося, вiн був у курсi всього, про що тiльки йшла мова; та, ледве торкнувшись тiеi чи iншоi теми, вiн уривав мову якоюсь витiвкою, яка всiх смiшила i змушувала забути про щойно мовлене. Було це в суботу; наступного дня в соборi давали концерт. Пан Ле Метр запропонував йому виступити зi спiвом.