Сповідь

Важко було припустити, щоб ця людина, надiлена такими приемними талантами i мешкаючи в краiнi, де iх цiнують i розумiють, могла би аж так довго залишатися у вузькому колi музикантiв.

Мое захоплення Вентюром, розумнiше в своiй основi, нiж дружба з Баклем, не викликало i таких неприемних наслiдкiв, хоча було яскравiшим i тривалiшим. Менi подобалося дивитися на нього, слухати його, всi його вчинки здавалися менi чарiвними, а всi слова – пророчими, але моя прихильнiсть не доходила до того, щоб я не був у змозi розлучитися з ним.

У мене був пiд рукою чудовий запобiжний засiб проти такоi крайностi. До того ж, визнаючи його правила дуже добрими для нього, я вiдчував, що вони не годяться для мене. У мене була потреба iншоi втiхи, про яку вiн i гадки не мав, а я не наважувався говорити йому про це, певний, що вiн вiзьме мене на глум. Тим часом я хотiв з’еднати двi моi головнi прихильностi. Я iз захопленням розповiдав про нього матусi. Пан Ле Метр хвалив його. Вона дозволила привести його до неi. Але iхне знайомство виявилося не надто вдалим: вiн визнав ii манiрною, вона його – розбещеним; i, занепокоена тим, що я знайомий з такою поганою людиною, вона не лише заборонила менi знову приводити його до неi, але так яскраво описала менi всю небезпеку, на яку я наражаюся в товариствi цього молодого хлопця, що я став обачнiшим у своему захопленнi. На щастя для моеi моральностi i мого розуму, ми незабаром з ним розлучилися.

У пана Ле Метра були смаки, властивi артистам: вiн полюбляв вино.

За столом вiн був стриманий, але, працюючи у себе в кабiнетi, неодмiнно цiлувався з чаркою. Його служниця так добре знала це, що як тiльки вiн готував папiр, щоб записувати, i брав вiолончель, зараз же приходила з карафкою i склянкою, i карафка час вiд часу наповнювалася знову. Нiколи не буваючи геть п’яний, вiн завжди був напiдпитку, i це було справдi гiдне жалю, тому що, по сутi, вiн був добра людина i така весела, що матуся звала його не iнакше, як котусик. На лихо, вiн любив свiй талант, а тому багато працював i стiльки ж пив. Це позначилося на його здоров’i i настроi. Інодi вiн ставав похмурим i уразливим. Не здатний на грубiсть чи неввiчливiсть, вiн жодного разу не сказав поганого слова навiть своiм пiвчим, але не треба було кривдити i його. Не маючи великого розуму, вiн не вiдрiзняв вiдтiнкiв голосу i властивостей характерiв, а вiдтак часто сприймав муху за слона.