Сповідь

Але маленьку Готон я ревнував би як скажений турок, як тигр, якби тiльки мiг уявити, що вона поводиться з кимось iншим, як зi мною, бо то була милiсть, про яку я благав, уклякнувши перед нею. Близькiсть мадемуазель Вюльсон щиро мене тiшила, але не хвилювала; при мадемуазель Готон я втрачав здатнiсть бачити що-небудь ще, i в усiх моiх почуттях наставало сум’яття. Я був близький до першоi без будь-якоi фамiльярностi; але перед другою я тремтiв i хвилювався, пiд час найфамiльярнiшого поводження. Думаю, коли б я залишався з нею довше, то не витримав би, мене задушило б серцебиття.

Я однаково боявся не сподобатися обом, але з однiею я був люб’язнiший, а з iншою слухнянiший. Нiзащо в свiтi я не захотiв би розсердити мадемуазель Вюльсон, але якби мадемуазель Готон наказала менi кинутися у вогонь, думаю, що негайно пiдкорився б.

Наше кохання, чи, точнiше, нашi побачення з Готон незабаром закiнчилися, на щастя для неi i для мене. Моi стосунки з мадемуазель Вюльсон не були такi небезпечнi, але й вони закiнчилися катастрофою, хоча тривали дещо довше.

Кiнець подiбних iсторiй завжди повинен здаватися дещо романтичним i давати привiд для здивованих вигукiв. Хоча моi стосунки з мадемуазель Вюльсон i не мали такого гострого характеру, вони були, мабуть, привабливiшими для мене. Я нiколи не мiг розлучитися з нею без слiз: просто дивно, яку гнiтючу порожнечу я вiдчував у розлуцi з нею. Я мiг говорити i думати тiльки про неi: я щиро i гiрко шкодував про неi, але я думаю, що по сутi цей героiчний жаль стосувався не ii одноi; сам того не помiчаючи, я шкодував почасти i за тими розвагами, центром яких була вона. Щоб пом’якшити гiркоту розлуки, ми писали одне одному патетичнi листи, якi могли б зворушити i камiнь. Нарештi, менi була виявлена найвища честь: вона не витримала i приiхала до мене в Женеву. Цього разу моя голова запаморочилась остаточно. Я сп’янiв i збожеволiв на тi два днi, якi вона провела в Женевi. Коли вона поiхала, я хотiв кинутися за нею в воду, i ще довго повiтря сповнювали моi крики. Через тиждень вона надiслала менi цукерки i рукавички; це здалося б менi дуже люб’язним, якби я не дiзнався в той самий час, що вона вийшла замiж i що подорож, якою вона вшанувала мене, була здiйснена заради купiвлi вiнчальноi сукнi. Я не описуватиму своеi лютi, ii легко собi уявити. У своему шляхетному гнiвi я присягнувся нiколи бiльше не зустрiчатися з вiроломною, думаючи, що це буде для неi найжахливiшим покаранням. Але вона не померла вiд цього.