Сповідь

Прощавайте, достаток, веселiсть i влучнi слiвця, що позбавляли мене колись покарань.

Не можу без смiху згадувати, як одного вечора батько вiдiслав мене спати без вечерi за якусь витiвку. Проходячи через кухню зi своею скорботною хлiбною шкориночкою, я побачив i почув нюхом смаженину на рожнi. Рiднi сидiли навколо вогнища, менi треба було попрощатися з усiма. Обiйшовши всiх, я кинув крадькома погляд i на смаженину, що так привiтно i так чудово пахла, не стримався i, уклонившись i iй, жалiбно сказав: «Прощавай, смаженино!» Моя наiвна витiвка здалася такою милою, що менi дозволили залишитися.

Можливо, i в хазяiна вона мала б не менший успiх, але вона просто не прийшла менi до голови, чи я не посмiв би промовити такi слова.

Ось як я навчився мовчки заздрити, таiтися, прикидатися, брехати i, нарештi, красти, чого ранiше менi й на думку не спадало i вiд чого з того часу я не можу остаточно вилiкуватися. Заздрiсть i безсилля завжди до злодiйства й ведуть. Ось чому всi лакеi – шахраi, а пiдмайстри змушенi ставати такими; але, досягнувши спокiйного становища i дiставши змогу вiльно користуватися всiм, що вони бачать, останнi з роками втрачають цю ганебну схильнiсть.

Менi не припало на долю цього щастя, тому я не мiг скористатися його перевагою.

Майже завжди зробити перший крок назустрiч злу змушують дiтей збоченi добрi почуття. Незважаючи на нестатки й постiйнi спокуси, я бiльше року залишався у свого хазяiна, не наважуючись красти навiть iстiвного. Свою першу крадiжку я скоiв з послужливостi, але вона вiдчинила дверi iншим, що не мали вже таких похвальних мотивiв.

Ось як це трапилося.

У мого хазяiна був компаньйон, такий собi Верра, чий будинок, по сусiдству вiд майстернi, був оточений великим садом, у якому вирощувалася чудова спаржа. Верра потребував коштiв i, щоб роздобути грошей на обiди, йому спало на думку красти у своеi матерi молоду спаржу на продаж. А що вiн не бажав ризикувати сам i був не надто спритний, то вибрав для цiеi справи мене.

Пiсля попереднiх улещувань з його боку, якi привернули мене тим швидше, що я не розумiв iх мети, вiн виклав менi свою затiю так, нiби вона щойно прийшла йому до голови. Я сперечався, вiн наполягав. Я нiколи не вмiв протистояти ласкавому поводженню i здався. Щоранку я тягав цю прекрасну спаржу i вiдносив ii на ринкову площу, де яка-небудь добра жiнка, здогадавшись, що спаржа крадена, i назвавши мене злодюжкою, змушувала поступитися цiною.