Сповідь

І так з усiма приступними менi втiхами: я вважаю iх прiсними, якщо вони дiстаються менi задарма. Я люблю лише те, що не може належати кожному, хто захоче цим скористатися.

Нiколи грошi не здавалися менi такою цiннiстю, якою iх вважають. Бiльше того, вони нiколи не здавалися менi i надто зручними, адже самi по собi вони нi на що не годяться i, щоб ними натiшитися, iх треба у щось перетворити, треба купувати, торгуватися, часто бути обдуреним, переплачувати i мало отримувати. Я хотiв би мати рiч гарноi якостi: якщо я заплачу за неi грошi, то я певен, що отримаю погану.

Я дорого плачу за свiже яйце – воно зiпсуте; за гарний плiд – вiн незрiлий; за дiвчину – вона розбещена. Я люблю гарне вино, але де його взяти? У виноторговця? Вiн може мене отруiти. Якщо я конче хочу отримати щось хороше, скiльки клопотiв, труднощiв! Потрiбнi друзi, кореспонденти; потрiбно давати доручення, писати, iздити, чекати; i врештi-решт, часто все-таки буваеш обдурений. Скiльки клопотiв з грошима! Я бiльше боюся цих клопотiв, нiж люблю гарне вино.

Тисячу разiв, поки я був учнем, та й пiзнiше, я виходив з намiром купити якiсь ласощi. Я пiдходжу до крамнички пирiжника i бачу жiнок за конторкою; менi вiдразу здаеться, що вони смiються з маленького ласуна. Я проходжу мимо фруктовоi крамнички i скоса поглядаю на прекраснi грушi, що спокушають мене своiм ароматом. Але бiля крамницi стоiть чоловiк, який знае мене; а ген там я бачу якусь дiвчину; можливо, це служниця з нашого дому? Моi короткозорi очi постiйно вводять мене в оману.

Я приймаю всiх, хто проходить, за своiх знайомих; скрiзь мене лякае i стримуе якась перешкода; бажання росте в менi разом зi страхом, i врештi-решт, я повертаюся додому, як дурень: бажання мучить мене, у моiй кишенi лежать грошi, на якi я мiг би його вдовольнити, але я не наважуюся нiчого купити.

Я зайшов би в найнуднiшi подробицi, коли почав би розповiдати про нiяковiсть, сором, огиду та рiзнi збентеження, якi завжди переживав, маючи справу з грошима. У мiру знайомства з моiм життям читач дiзнаеться про мою вдачу й вiдчуе все це i без обтяжливих пояснень.

Зрозумiвши це, неважко зрозумiти й одне з моiх так званих протирiч, а саме, яким чином наймерзеннiша скнарiсть уживаеться в менi з найбiльшою зневагою до грошей. Для мене вони являють настiльки незручне рухоме майно, що я i не прагну придбавати iх, коли iх у мене немае; а коли вони е, я довго зберiгаю iх, не витрачаючи, бо не можу придумати, на що використати.