Сповідь

Вiн запропонував менi йти у Турин, де в притулку для освiчення новонавернених я мiг знайти поживу для душi i тiла аж до моменту свого уцерковлення, пiсля чого милосерднi душi пiдшукали б менi пiдходяще мiсце. «Що стосуеться дорожнiх витрат, то його превелебнiсть монсеньйор епископ не вiдмовиться милостиво забезпечити вас необхiдними коштами, якщо панi де Варенс запропонуе йому таку святу справу, та й сама панi баронеса, яка надзвичайно добра, – сказав вiн, уклонившись своiй тарiлцi, – неодмiнно вам допоможе».

Всi цi милостi здавалися менi досить обтяжливими. Серце мое стискалося, я мовчав. Панi де Варенс, вiдгукнувшись на цей план зовсiм не з тим запалом, з яким його було викладено, вiдповiла, що вона поговорить про це з його превелебнiстю, i кожен допоможе вiдповiдно до своiх можливостей. Але цей клятий товстун побоювався, що вона говоритиме недостатньо переконливо. Маючи свою користь у цiй справi, вiн сам умовив священикiв i так спритно все обкрутив, що коли панi де Варенс, яка боялася вiдпускати мене в подорож, звернулася до епископа, виявилося, що справу вже вирiшено, i iй тут-таки видали грошi менi на дорогу.

Вона не зважилася вмовляти мене залишитись. Я наближався до того вiку, коли жiнка ii рокiв не може, не порушуючи пристойностi, тримати бiля себе молодого хлопця.

Так моя подорож була вирiшена тими, хто пiклувався про мене. Менi залишалося пiдкоритися, що я i зробив без особливоi огиди. Хоча Турин був далi вiд Ансi, нiж Женева, менi здавалося, що, будучи столицею, вiн зв’язаний з Ансi тiснiше, нiж мiсто чужоi держави i чужоi релiгii.

До того ж, iдучи з послуху панi де Варенс, я вiдчував, що продовжую жити пiд ii керiвництвом, а це означало бiльше, нiж жити просто по сусiдству. І нарештi, думка здiйснити велику подорож давала втiху моiй манii до мандрiв, яка вже починала себе виявляти. Менi здавалося чудовим у моему вiцi перебратися через гори й пiднестися над своiми товаришами на всю висоту Альп. Женевець не здатний устояти перед спокусою побачити iншу краiну, i я погодився. Товстун та його дружина збиралися вирушити в дорогу за два днi. Турботу про мене поклали на них. Їм передали i мiй гаманець, поповнений панi де Варенс, яка нишком сунула невеличку суму грошей i менi, додавши до неi купу напучень. І ось у Страсну середу ми вирушили в дорогу.

Другого дня пiсля мого вiд’iзду з Ансi туди прибув батько, що йшов моiми слiдами разом зi своiм другом Рiвалем, теж годинникарем.