Сповідь

Я не зумiв приховати ii так, щоб вiн не помiтив поганих наслiдкiв своiх повчань. Кинувши на мене дуже непривiтний погляд, вiн з того часу не пропускав нагоди зробити мое перебування в притулку якомога неприемнiшим. Йому це так успiшно вдавалося, що, бачачи лише один шлях звiдти вийти, я поквапився ступити на нього з такою ж ревнiстю, з якою доти намагався з нього збочити.

Цей випадок убезпечив мене надалi вiд посягань мужолозцiв, а оскiльки люди, якi були вiдомi як такi, нагадували менi своiм виглядом i звичками жахливого мавра, то й викликали у мене неприхований жах.

Навпаки, жiнки багато виграли в моему уявленнi вiд порiвняння з чоловiками. Менi здавалося, що за одне лише те, що iм доводиться терпiти чоловiкiв, я дуже вдячний iм за нiжнi почуття до своеi персони, i навiть найпотворнiша дiвиця, на саму лише згадку про псевдо-африканця, ставала в моiх очах предметом, гiдним поваги.

Не знаю, чи удостоiвся напучення сам мавр, але менi не здалося, щоб хтось почав ставитися до нього гiрше, нiж ранiше.

Але вiн уже не пiдходив до мене i не намагався заговорювати. Через тиждень вiн з усiею урочистiстю прийняв хрещення, з голови до нiг убравшись у бiлi шати, щоб явити чистоту своеi вiдродженоi душi. Наступного дня вiн покинув притулок, i я бiльше нiколи його не бачив.

Моя черга настала за мiсяць, бо саме стiльки часу знадобилося моiм наставникам, щоб сподобитися честi навернути впертого протестанта. Мене змусили розглянути всi догмати, щоб навтiшатися моею новою покiрнiстю.

Нарештi, достатньо навченого i пiдготовленого, на думку моiх вчителiв, мене було врочисто вiдведено до архiепископськоi церкви Сен-Жан, де я мав виголосити зречення й отримати атрибути хрещення. Насправдi мене не хрестили, але церемонiя була подiбна до хрещення i мала на метi переконати народ у тому, що протестанти зовсiм не християни. На мене надягли якийсь сiрий балахон з бiлими петлицями, спецiально призначений для таких випадкiв. Двое людей несли, передi мною i позаду мене, мiднi чашi, в якi били ключем i куди кожен складав свою милостиню вiдповiдно до мiри власноi святобливостi чи особистого iнтересу до новонаверненого.

Одне слово, аби зробити церемонiю якомога повчальнiшою для публiки i якомога принизливiшою для мене, було дотримано всiеi можливоi католицькоi помпезностi. Бракувало лише бiлого вбрання, яке менi якраз стало б у пригодi, але якого менi не дали, бо, на вiдмiну вiд мавра, я не мав честi бути евреем.

Та це було ще не все.