Сповідь

На той час у сардинського короля була найкраща в Європi капела: у нiй по черзi з блиском грали Сумi, Дежарден, Безуццi. Але такоi пишноти й не треба було, щоб зацiкавити молодого хлопця, якого захоплювала гра на будь-якому iнструментi, аби вона була правильна. Крiм того, я витрiщався на навколишню розкiш без заздростi i лише безглуздо нею захоплювався. Найбiльше менi хотiлося видивитися в блискучому придворному натовпi яку-небудь молоденьку принцесу, гiдну моеi уваги, з якою я мiг би закрутити роман.

Я трохи не почав роман у менш блискучому товариствi, i цей роман, якби я довiв його до кiнця, дав би менi в тисячу разiв розкiшнiшу втiху.

Хоча я ощадливо витрачав своi кошти, мiй гаманець вiдчутно порожнiв. А втiм, моя ощадливiсть походила не вiд передбачливостi, а бiльшою мiрою вiд простоти смаку, яку й сьогоднi не зiпсувала в менi звичка до щедроi iжi. Я не знав, не знаю i дотепер кращого столу, нiж сiльський. Мене завжди можна чудово пригостити молоком, яйцями, зеленню, сиром, чорним хлiбом i пристойним вином; мiй прекрасний апетит довершить решту, якщо тiльки метрдотель i лакеi навколо не наб’ють менi оскому своiм неприемним виглядом.

Ранiше на шiсть або сiм су я обiдав набагато краще, нiж потiм на шiсть або сiм франкiв. Отже, я був вельми помiрний завдяки вiдсутностi спокус не бути таким. Я не можу навiть назвати це помiрнiстю, тому що я вносив у це всю свою чуттевiсть. Моi грушi, кисле молоко, сир, п’емонтський хлiб та кiлька склянок простого вина з Монферра, що його я попивав ковтками, робили мене найщасливiшим з ненажер.

Але й за такоi скромностi моi двадцять франкiв танули з кожним днем, i, незважаючи на всю легковажнiсть мого тодiшнього вiку, неспокiй незабаром перерiс у переляк. Вiд усiх моiх надхмарних палацiв менi залишився лише один: пiдшукати собi заняття, яке дозволить заробляти на прожиття, але й це було не так-то просто здiйснити. Я подумав був про свое колишне ремесло, але я не так добре знав його, щоб найнятися до якого-небудь майстра, та й майстрiв у Туринi було небагато.

Чекаючи на кращi часи, я почав ходити по крамницях i, сподiваючись спокусити людей дешевизною, пропонував своi послуги на той випадок, якщо комусь знадобиться вигравiювати вензель або герб на посудi. Ця затiя виявилася не надто вдалою. Мене майже звiдусiль випроваджували, а якщо i знаходилася робота, то така нiкчемна, що я ледве мiг заробити собi на кiлька обiдiв.