Сповідь

Гадаю, жодна людська iстота не була з природи так мало марнославна, як я. Я пiддавався високим душевним пориванням, але незабаром повертався до солодкоi млостi. Найбiльше я жадав загальноi любовi. Я був покiрливий, мiй кузен був покiрливий, покiрливi були й самi нашi вихователi. Протягом аж двох рокiв менi не довелося стати анi свiдком, анi жертвою злих почуттiв. Над усе менi подобалося бачити всiх задоволеними мною. Нiколи не забуду, як у церквi, вiдповiдаючи катехiзис, я найбiльше засмучувався вiд того, що моi запинки викликали тiнь тривоги i досади на обличчi мадемуазель Ламберсье.

Це завдавало менi бiльше горя, нiж страх зганьбити себе при всiх, що страшенно лякало мене, бо, будучи малочутливим до похвал, я завжди був чутливий до сорому; i можу сказати, що очiкування догани вiд мадемуазель Ламберсье хвилювало мене менше, нiж страх прикро вразити ii.

Тим часом i вона, i пастор бували iнодi суворi. Та оскiльки iхня суворiсть, майже завжди заслужена, нiколи не супроводжувалася гнiвом, я засмучувався, але не обурювався.

Я бiльше боявся не догодити, нiж бути покараним, i знаки невдоволеностi переживав тяжче, нiж тiлесне покарання. Важко висловитися яснiше, але необхiдно. Якби люди краще бачили далекi наслiдки бездумно й без розбору вживаних ними методiв виховання, як швидко вони змiнили б iх! Наведу лише один приклад, такий поширений, який i згубний, бо вiн вельми повчальний.

Люблячи нас, як мати, мадемуазель Ламберсье вживала i материнську владу, в разi потреби караючи нас рiзками.

Досить довго вона лише погрожувала нам, i погроза такого зовсiм нового для мене покарання неабияк лякала мене. Але пiсля екзекуцii я побачив, що очiкування виявилося страшнiшим за кару, i, що найдивнiше, покарання лише посилило мою любов до тiеi, котра мене покарала. Тiльки сила цiеi любовi i моя природна смиреннiсть заважали менi навмисно добиватися повторного покарання, бо воно залишило в менi бiльше бажання зазнати його знову вiд тiеi самоi руки, нiж страху, позаяк до болю й сорому домiшалася й чуттева насолода. Зауважу, що дiстати рiзок вiд пастора менi зовсiм не хотiлося, – у справу, безперечно, втрутився рано розбуджений статевий iнстинкт. Але з братовою вдачею побоюватися такоi пiдмiни не варто було, i якщо я не добивався нового покарання, то лише з остраху розсердити мадемуазель Ламберсье, бо така була влада любовi, хай i породженоi чуттевiстю, над моiм серцем.