Сповідь

] Сент-Евремона[40 - Сент-Евремон Шарль Марготель де Сен-Денi (1613–1703) – французький письменник i фiлософ-моралiст, який iстотно вплинув на розвиток французькоi лiтератури i публiцистики.] i «Генрiаду».[41 - «Генрiада» – епiчна поема Вольтера (1723) про подii часiв правлiння Генрiха IV.]

Хоча моя колишня пристрасть до читання охолола, знiчев’я я читав усе потроху. Особливо менi сподобався «Глядач» i дав менi багато користi. Абат де Гувон навчив мене читати не так жадiбно, але вдумливiше: таке читання давало бiльше поживи моему розуму.

Я привчив себе мiркувати про стиль, про витонченi звороти мови, навчився вiдрiзняти чисту французьку мову вiд мiсцевих говiрок. Так, наприклад, я позбувся однiеi орфографiчноi помилки, властивоi всiм уродженцям Женеви, завдяки оцим двом вiршам з «Генрiади»:

Soit qu’un ancien respect pour le sang de leurs ma?tres

Parl?t encore pour lui dans le coeur de ces tra?tres1.[42 - Можливо, давня повага до кровi iхнiх володарiв заговорила на його користь у серцях цих зрадникiв (фр.

).]

Слово «parl?t», що здивувало мене своiм правописом, показало менi, що в третiй особi умовного способу треба писати лiтеру t, тодi як досi я писав i вимовляв «parla», як минулий доконаний.

Інодi я розмовляв з матусею з приводу прочитаного, iнодi читав iй уголос: це дуже тiшило мене, а разом з тим читання гарних книг дало менi користь. Я вже говорив, що панi де Варенс мала освiчений розум. Тодi вiн був ще в своему розквiтi.

Багато письменникiв намагалися iй сподобатися i навчили ii розумiтися на лiтературних творах. Смак у неi був, якщо можна так висловитися, трохи протестантський; вона одно говорила про Бейля i вельми шанувала Сент-Евремона, який давно помер для Францii. Та це не завадило iй знати гарну лiтературу i добре говорити про неi. Вона здобула виховання у добiрному товариствi i, приiхавши до Савойi ще юною, у приемному спiлкуваннi з мiсцевою знаттю позбулася того манiрного тону мешканцiв кантону Во, де жiнки вважають дотепнiсть ознакою свiтськостi й умiють говорити лише епiграмами.

Хоча вона бачила придворне життя мимохiдь i встигла лише окинути його швидким поглядом, iй цього цiлком вистачило, щоб зрозумiти його. Вона назавжди зберегла там друзiв i, незважаючи на приховану заздрiсть i балачки, викликанi ii поведiнкою та боргами, так i не втратила своеi пенсii. Вона знала вище товариство й умiла робити висновки з того, що бачила.