Проби. Вибране

Тож-бо всi моi знання, набутi завдяки новiй навчальнiй методi, прислужилися менi лише на те, щоб я зразу перескочив у старшi класи. Але вийшовши зi школи тринадцятирiчним хлопцем з повним курсом наук (як у них це зветься), я, щиро кажучи, не винiс звiдти нiчого такого, чим мiг би пишатися.

Поривати до книг мене почало завдяки втiсi вiд оповiдок Овiдiевих Метаморфоз. Уже в сiм-вiсiм рокiв я зрiкався усiх забавок, аби тiшитися iхнiм читанням; окрiм того, що латина була для мене рiдною мовою, Метаморфози виявилися найлегшою з усiх вiдомих менi книжок, найдоступнiшою своiм змiстом моему ще незрiлому розумовi.

Що ж до всiляких там Ланселотiв Озерних, Амадiсiв, Гюонiв Бордоських та iнших плюгавих книжчин, якими захоплюються замолоду, то я про них тодi й не чував (та й нинi гаразд не знаю, об чiм вони) – так суворо мене вишколили. Натомiсть до iнших обов'язкових дисциплiн я ставився аж надто недбало. Але тут мене врятувало те, що мiй напутник був розумний i дивився крiзь пальцi на цi та iншi моi грiшки. Завдяки цьому я проковтнув усю Берилiеву Енеiду, потiм Теренцiя, Плавта, нарештi, iталiйськi комедii, страх цiкавi для мене своiм змiстом. Якби вихователь виказав тупу упертiсть i не давав менi читати, я б винiс зi школи лише люту ненависть до книжок, – подiбно до майже всiх наших паничiв. Та вiн поводився вельми мудро. Вдаючи, нiби нiчого не бачить, вiн ще дужче розпалював мiй читацький апетит, дозволяючи ласувати книжками лише потаенцi й лагiдно змушуючи мене виконувати обов'язковi уроки. Адже в тих, кому батько доручав мое виховання, вiн волiв шукати насамперед добродушнiсть i м'якiсть вдачi. Я ж, зi свого боку, не мав iнших вад, окрiм оспалостi та лiнi. Боятися треба було не того, що я вчиню щось погане, а того, що я битиму байдики. Нiщо не показувало, що я буду лихий, натомiсть про те, що стану пустоцвiтом, промовляло все. Менi загрожувало не лиходiйство, а неробство. І так воно, бачу, й сталося. Ось якими закидами найчастiше натуркують менi вуха: ледачий, байдужий до родинних i товариських обов'язкiв, а також до громадських; надто поглинутий собою. Навiть тi, хто найменше до мене прихильний, не скажуть: яким правом вiн собi оте присвоiв? Яким правом нiчого не заплатив? Вони кажуть: чому вiн нiчим не поступаеться? Чому нiчого не даруе?

Буду радий, якщо й надалi менi робитимуть лише такi, породженi особливою вимогливiстю, закиди. Та дехто несправедливо вимагае вiд мене, щоб особисто я робив те, що вони зобов'язанi робити самi.