Проби. Вибране

Як ми знаемо, ще Цицерон загадувався над причиною iхнього занепаду: Як так сталося, що в Дельфах уже не чути цих пророкувань, i не тiльки в наш час, а вже вiддавна нiчого так не зневажають, як iх? Цицерон, Про ворожбу, II, 57.

Але ж до iнших провiстей: по нутрощах жертовних тварин (будова iхнiх внутрiшнiх органiв, на Платонову думку, теж може бути промовистою), по тому, як гребуться кури, по летовi птахiв (ми гадаемо, що певнi птахи створенi для ворожби, Цицерон, Про природу богiв, II, 44), по перунах, по коритах рiчок (багато чого бачать гаруспики, багато чого передбачають авгури, багато чого пророкують оракули, багато чого вiщують сни та всякi дивовижi, Цицерон, Про природу богiв, II, 65) та по iнших прикметах, на яких старожитнi грунтували бiльшiсть як публiчних, так i приватних починань, поки наша вiра iх не скасувала.

А проте i в нас збереглися деякi способи ворожби за зiрками, за духами, за тiлесними ознаками, снами та iншими речами; яскравий приклад нестримноi цiкавостi нашоi душi, жаждивоi зазирнути в будущину, нiби iй не досить клопотiв нинiшнiх:

Нащо, Олiмпу владарю, тобi захотiлось

Смертним до мук додавати зайву турботу —

З грiзних ознак прочувати майбутнi нещастя?

Хай налiтае раптово, що ти iм призначиш,

Хай будуть люди слiпi до того, що жде iх,

Хай вони грiють надiю – у вiчному страсi!

    Лукан, II, 4—15

Та й нема чого знати, що станеться.

Нiкчемна це рiч —

клопотатися марними речами.

    Цицерон, Про природу богiв, III, 6,

i це справдi так. Та ба, наша душа не дасть собi з цим ради.

Ось чому менi здалося повчальним те, що сталося з Франческом, маркiзом Салуцьким. Вiн був заступник короля Франциска в його загiрньому вiйську, перший двiрський фаворит i завдячував самому королю графство, конфiсковане у його брата. Отож вiн, не зневолений жодною конечнiстю i навiть усупереч своiм симпатiям, страшенно злякався (як це з'ясувалося) напророченого трiумфу цезаря Карла П'ятого i нашоi поразки.

Цi дурнi пророцтва повторювали всi (надто в Італii, де вони набули такого поширення, що в Римi на суперечку закладали великi грошi, що саме так i станеться). Маркiз часто у колi наближених уболiвав над неминучим безголов'ям, навислим, як вiн вiрив, над французькою короною та над його приятелями, аж урештi зiрвав бунт i перекинувся до супостата, собi на превелику шкоду, попри всi конфiгурацii сузiр'iв.