Проби. Вибране

Проте вiн повiвся в цiй ситуацii як людина, шарпана суперечливими почуттями; адже маючи в руках мiста i збройну силу, ворожу армiю пiд орудою Антонiо де Лейви[37 - Антонiо де Лейва – верховода на службi Карла V.] за три кроки вiд себе, не позбавлений нашоi повноi довiри, вiн мiг би нашкодити куди бiльше, якби захотiв. А так унаслiдок його зради ми не втратили жодного жовнiра, жодного мiста, опрiч Фоссано[38 - Фоссано – мiсто у П'емонтi.], та й то по тривалiй облозi.

Та млою ночi бог передбачливий

Вповив майбутне; отож на смiх йому

Рвемось приховане пiзнати,

Смертнi.

…………………………….Лиш той щасливо, вiльно той живе,

Хто б мiг сказати будь-коли з певнiстю:

«Я день прожив, а там – чи хмари

Хай звiдусiль нажене Юпiтер,

Чи сонцем блисне…»

Дневi радий будь, не турбуйсь майбутнiм.

    Горацiй, Оди, III, 29—32. 41—44

    Пер. Андрiя Содомора

А той, хто вiрить цим словам: Оце вам такий доказ: як е ворожба, то е i боги, як е боги, то е i ворожба. Цицерон. Про ворожбу, І, 6, – глибоко помиляеться.

Куди розумнiше висловлюеться Пакувiй:

Бо тих, хто розбирае мову пташину,

А чужу знае печiнку лiпше, нiж: власну,

Можна чуть вiщування, та тiльки не слухать.

    У цитатi в Цицерона, Про ворожбу, І, 57

Вiдоме вмiння тосканцiв вгадувати прийдешнiсть постало так. Один рiльник, глибоко орючи землю сохою, побачив, як iз неi вилонився Тагет[39 - Тагет – бог етрускiв, навчав волхвуванню.], напiвбог iз дитячим личком i старечою мудрiстю.

Позбiгалися люди. Тагетовi промови та повчання збирали i зберiгали багато вiкiв; вони, власне, i мiстили засади та способи цього мистецтва. Отож його розвитку сприяла така гарна знахiдка.

Особисто я волiв би радше керуватися у своiх справах тим, як упадуть гральнi костi, анiж вважати на цю маячню.

І справдi, у всiх панствах iз республiканським ладом жеребовi вiдводилася чимала роль. Платон, у вигаданiй своiй державi, розв'язання багатьох важливих справ вiддае на ласку фортуни.

Мiж iншим, вiн хоче, щоб достойнi громадяни женилися за жеребкуванням. Цьому випадковому виборовi вiн надае такоi великоi ваги, що тiльки народженi вiд таких шлюбiв дiти, на його переконання, можуть виховуватися на батькiвщинi, тодi як нащадки кепських громадян пiдлягають вигнанню. А втiм, як хтось iз тих банiтiв, зростаючи, подае добрi надii, його можна вернути на батькiвщину; i навзаем, хто, змужнiвши, розчаруе своiх батькiв, того треба банiтувати.