Проби. Вибране

Посмертне видання, здiйснене за копiею рукопису, переданого палкiй шанувальницi письменника, вийшло 1595 року в Парижi заходами цiеi ж таки мадемуазель де Гурне.

Успiх Монтень здобув уже у своiх сучасникiв. У наступнi вiки навколо його спадщини велася суперечка. Якщо Блез Паскаль ще закидав авторовi марноту i гординю, а Жан Жак Руссо – нещирiсть, то Вольтер захоплено вiтав його, називаючи своiм предтечею.

Мiшель Монтень був серед перших фiлософiв, якi з досi панiвноi в науцi латини перейшли на живу, людову французьку мову.

Виявляючи змалку неабияке мовне чуття, вiн надав у своiй книзi на майже пiвтори тисячi сторiнок нового блиску рiдному слову й змусив його вивчати i поза межами Францii. Там, де не вистачало французького, письменник тулив гасконське слiвце. Оскiльки науковi термiни в XVI сторiччi були ще не виробленi, то навряд чи була б рацiя, на думку тлумача цього тексту, модернiзувати його в перекладi, як це робили iншi перекладачi, а тим паче, приписувати щось вiд себе.

До того ж, у «Пробах» майже старофранцужчина. Щоб читач вiдчув iхнiй несучасний дух i колорит, перекладач дозволив собi використати деякi маловживанi слова, запозичивши iх iз давньоукраiнськоi мови. Звiдси поява таких слiв, як читальник, шатня (гардероб), льос (доля, зi словника неокласикiв), банiта, банiцiя, банiтувати (вигнанець, вигнання, вигнати – слова в нашiй мовi з Хмельниччини, а може, й давнiше), ощадок (пощада), карати горлом (страчувати), бакаляр (колись у нас, як i в полякiв, учитель, учений-педант), кружганок (галерея круг дому), зацний (славний, доброчесний) тощо.

Вiд перекладача

Проби

Вибране

Передне слово до читальника

Перед тобою, читальнику, щиросерда книга. Вона одразу застерiгае тебе: я не ставив собi нiякоi iншоi мети, опрiч сiмейноi i приватноi. Про якийсь пожиток тобi чи про свою славу я i гадки не мав. Такий намiр понад моi сили. У цiй книжцi я намагався будь-що потiшити свою рiдню та приятелiв: хай вони, як мене не стане, чого ждати вже недовго, вiднайдуть у нiй печать моеi вдачi та моiх дум i завдяки цьому доповнять i воскресять мiй образ, що залишився в iхнiй пам'ятi.

Якби я писав на те, щоб запобiгти у громади ласки, то вичепурився б i показав себе при повнiй парадi. Та менi хочеться iншого: хай мене бачать у моiй простiй, природнiй i повсякденнiй подобi, без будь-якоi вимушеностi чи штучностi, адже я зображую не когось там, а самого себе.