Проби. Вибране

Досвiд менi пiдказуе, що вся справа тут у нестерпностi для нас думки про смерть, звiдси нестерпнiсть болю, який ми вiдчуваемо з подвiйною гостротою через те, що вiн загрожуе нам смертю. Та що розум осуджуе як боягузтво ляк перед такою наглою, неминучою i невiдчутною на дотик рiччю, ми пристаемо на це найлегше виправдання свого страху.

Будь-яке нездужання, якщо воно не загрожуе нам нiчим iншим, опроче самого страждання, ми називаемо «нешкiдливим». Хто ж бо вважатиме зубний бiль чи подагру, хоч би як вони дошкуляли, за правдиву хворобу, якщо вони не смертельнi? Але, зрештою, даймо, що у смертi найбiльше ми боiмося муки, достоту як злиднi нам страшнi едино тим, що штовхають нас в обiйми страждання, прирiкаючи на голод i спрагу, спеку i холод, на безсоннi ночi.

Отож розгляньмо тiлесне страждання. Я охоче погоджуюся: воно – найтяжча проба нашого життя. І визнаю щиро, що я всiею душею ненавиджу його й уникаю, i досi, дяка Боговi, майже не мав iз ним до дiла. Але нам пiд силу якщо не знищити його, то принаймнi злагодити терплячiстю i, хоч би як мучилася наша плоть, зберегти свою душу i розум ясними.

Знов-таки, якби не було страждання, що надавало б вартостi цнотi, мужностi, силi духу, незламностi? На якому б полi ми ними прославилися, якби не треба було перемагати самих себе у бою? Звага прагне небезпеки. Сенека, Про провидiння, 4. Якби не доводилося спати на голiй землi, зносити у важкому риштунку пiвденний сквар, iсти конину та ослятину, наражатися на те, що тебе пошаткують на капусту, зцiплювати мовчки зуби, коли тобi видлубують кулю з кiсток, зашивають рану, припалюють ii i зондують, чим же тодi здобули б ми перевагу, яку хочемо мати над низотою? А хiба це скидаеться на пораду уникати муки та болю, коли мудрецi кажуть, що з двох однакових геройських учинкiв спокусливiшим видаеться нам той, спевнити який важче? Не тiльки серед веселощiв, жартiв, фiглiв, смiху, цього супутника легковажностi, знаходять вони вiдраду; навiть люди похмурi бувають щасливi у твердостi й постiйностi.

Цицерон, Про найвище благо i найвище зло, II, 29. Саме з цiеi причини нiхто б не зумiв переконати наших отцiв, що звитяги, здобутi в ручнiй боротьбi, у запалi сiчi, не славнiшi за досягнутi без усякоi небезпеки, завдяки хитрощам i дотепностi.

Тiшить бiльше чеснота, коли вона важче даеться.

    Лукан, IX, 404

Ба бiльше, мае нас утiшати те, що зазвичай, як бiль гвалтовний, то короткий, а як тривалий, то не такий гвалтовний.