Проби. Вибране

I почережно на свiтi смертельне людство проживае;

Мов на бiгу вiддають однi одним життя смолоскипи.

    Лукрецiй, Про природу речей, II,75, 78

    Пер. Миколи Зерова

Невже менi через вас порушувати цю гарну сув'язь речей? Така умова вашого створення; ваша смерть – частка вас самих; це втеча вiд самого себе. Ваше буття, яким ви тiшитесь, належить зарiвно як до життя, так i до смертi. Першого ж дня народження ви починаете жити i водночас умирати.

Перша ж нами прожита на свiтi година

І вкоротила нам на годину життя.

    Сенека, Несамовитий Геркулес, III, 874

Родившись, ми умираем; почин упирае в кiнець.

    Манилiй, Астрологiя, IV, 16

Кожна перебута вами мить урвана вiд життя; ви ii прожили його коштом. Безнастанна праця усього вашого життя – викохувати смерть. Процес смертi – це процес життя, бо по смертi ви вже не при життi.

Або, якщо ваша ласка, по закiнченнi життя ви – небiжчик, але поки ви живете, ви наче мрущий, а смерть незрiвнянно дошкульнiше вражае мрущого, анiж небiжчика, вражае куди болiснiше i глибше.

Якщо ви нажилися вволю, то й вiдходите ви з легким серцем:

Чому не виходиш,

Мовби той гiсть, що наiвся-напився на учтi життя?

    Лукрецiй, Про природу речей, III, 938

    Пер. Андрiя Содомори

А якщо ви не зумiли натiшитися життевими радощами, якщо вам хiсна з життя нiякого, то що вам до того, що ви його втратите? Нащо воно вам?

Просиш добавки – аби повторилося розчарування?

Чом i життя, й осоружну журбу водночас не покинеш?

    Лукрецiй, Про природу речей, III, 941

    Пер.

Життя саме собою нi добре, нi зле: воно е посудина для добра та зла, це вже чим ви його заповните. І якщо ви прожили бодай день, ви спiзнали все. Один день подiбний до решти. Нема нi iншого свiтла, нi iншоi тьми. Це сонце, цей мiсяць, цi зорi, цей свiтотвiр – усе те саме, чим тiшилися вашi предки i чим бавитимуться вашi правнуки.

Іншого нашi батьки не узрiли,

Та й онуки навряд чи побачать.

    Манилiй, Астрологiя, І, 522

А в найточнiшому розумiннi всi акти моеi комедii, хоч якi розмаiтi, вiдбуваються протягом одного року. Якщо подумати, то черговiсть чотирьох пiр року вiдповiдае дитинству, юностi, зрiлостi i старостi свiту. Свiт зiграв свою виставу i вже не знае iнших див, як почати все заново. І так буде завше.

Ми – наче в замкнутiм колi весь час, i не вийти нам з нього.

    Лукрецiй, Про природу речей, III, 1080

    Пер.