Проби. Вибране

Моя тяма i суд пробираються лише помацки, заточуючись, кульгаючи i шкопиртаючи; зайшовши навiть далi, нiж сподiвався, я все-таки не радiю; я не перестаю бачити перед собою обрiй, але якийсь млистий i невиразний, невловимий для мого ока. І хоч я збирався говорити вiльно про все, що тiльки спаде в голову, i використовувати при цьому лише власнi природнi данi, то, якщо менi трапляеться, а це бувае часто, знайти випадком у добрих авторiв тi самi iдеi, якi я намiрявся викласти (так, власне, було iз Плутарховими мiркуваннями про силу уяви), то до мене починае доходити, який я сiрий i кволий, неоковирний i тупий проти цих людей, i тодi мене огортае жаль до самого себе.

Але воднораз я i втiшаюся, що моi думки мають честь збiгатися з iхнiми помислами i що я, хоч i десь iззаду, а все ж тюпаю за ними, притакуючи iм. А ще я пишаюся, до чого вдатний не кожен, що бачу, яка прiрва лежить мiж ними i мною. Тож-бо попри все я гоню i далi своi химери, хоч би якi хирлявi та нiкчемнi вони були, у такiй подобi, як вони законилися в моiй головi, не латаючи i не церуючи прогалин, якi вiдслонило менi порiвняння себе з вищезгаданими авторами. Треба мати мiцнi голiнки, якщо хочеш iти плiч-о-плiч з ними. Дурноверхi сьогочаснi писарчуки розцяцьковують сторiнки своiх творiв-одноденок цiлими уривками з античних авторiв у надii добути цим собi слави, а допевняються протилежного. Кричуща рiзниця у блисковi розуму робить iхню писанину такою тьмяною, млявою i незугарною, що вони бiльше на цьому втрачають, нiж виграють.

Тут е два протилежнi пiдходи.

Фiлософ Хрисипп тулив у своi книжки не лише уривки, а й цiлi твори iнших авторiв, а до одноi втелющив навiть Еврипiдову Медею. Аполлодор[59 - Аполлодор – граматик i мiтолог атенський, жив у II ст. до Р. X.] сказав, що як одвiяти з його книг усе, що чуже, то зостанеться чистий папiр. Натомiсть ув Епiкура у трьохсот залишених ним томах не знайдеш жодноi цитати.

Якось менi довелося натрапити на один такий запозичений уривок. Я з позiхами гортав французький текст, безкровний, немiчний, геть пустопорожнiй i безглуздий, словом, iстинно французький.

Аж це по довгiм i нуднiм порпаннi напав на щось прегарне, мальовниче, пишне, знесене аж до хмар. Якби я брався туди узвозом положистим, довго i марудно, усе було б гаразд. Але контраст виявився таким рiзким i раптовим, що з перших слiв я вiдчув, що злинаю до зовсiм iншого свiту. І безодня, з якоi я вибрався, здалася менi такою глибокою i далекою, аж менi пропала охота знову спускатися туди.