Проби. Вибране

Хто коли-небудь спитав учня, якоi вiн думки про риторику чи граматику або про якусь Цицеронову сентенцiю? Їх утовкмачують нам у голову вже готовенькими, уподiбнюючись до якихось оракулiв, в яких лiтери та склади i становлять саму сутнiсть. Знати напам'ять ще не означае знати; це означае – лише держати в головi те, що в неi покладено на схов. Якщо хто знае що направду, то розпоряджаеться ним, не озираючись на заднi колеса, не звертаючи погляду на книжку. Жалюгiдна вченiсть – ученiсть чисто книжна! Гадаю, вона мае правити – як радить Платон – за оздобу, а не за пiдмурок; незламнiсть духу, вiрнiсть даному слову, щирiсть – ось правдива фiлософiя; а науки, спрямованi на щось iнше, тiльки шарило.

Хотiв би я знати, чи Палюель або Помпей, отi пречудовi танцюри сьогодення, навчили б нас своiм скокам, лише проробляючи iх перед нами i не змушуючи нас рухатися? А тим часом отi недолугi вчителi збираються розвивати наш розум, не розбуркуючи його.

Хто може навчити правувати конем, владати списом, лютнею або голосом без усякого вишколу, або навчити добре мiркувати i добре мовити, не вправляючись нi в красномовствi, нi в розправах? Бiгме, у добрiй науцi все, що впадае нам до вiч, може правити за вчену книжку: витiвка пахолка, глупота джури, балачки бенкетарiв – усе це пожива для розуму.

Особливо тут корисне спiлкування з людьми та вiдвiдання чужинецьких земель: не на те, аби звичаем нашоi шляхти привозити з них лишень вiдомостi, скiльки крокiв завдовжки Санта Ротонда або в яких пишних пiдштанках ходить iмосць Лiвiя, чи, подiбно до iнших, наскiльки на якiйсь старiй руiнi лик Нерона довший чи ширший вiд його подоби на тiй чи тiй медалi; а на те, щоб перебрати в них дух народiв i iхнi звичаi та щоб немовби вигострювати i шлiфувати власний мозок об чужий.

Я хотiв би, щоб нашого вихованця починали отак возити з малого малку i насамперед, – аби одним пострiлом двох зайцiв убити, – до краiв, чия мова найдальша вiд нашоi, бо ж як не наламати язика заздалегоди, пiзнiше йому важко до неi призвичаiтися.

Недарма кажуть, що негаразд плекати дитятко пiд опiкою отця-неньки. Вроджена любов робить iх м'якими i слабкими, навiть найрозважливiших. Вони не годнi анi картати за переступи, анi допускати, аби дитя виховувалося по-спартанському, як годилося б, i наражалося на певнi небезпеки.