Ангел наш добрий – Мати Софія

Дрова сухi, хорошi; весело танцюе вогонь; чатуючи його, черiнь уже рада прийняти високi розкiшнi хлiбини.

Любила щоразу заглядати до печi: чи добре вже нагорiло, чи готова вона взяти вироблене диво. Перехрестить тричi челюстi печi i з благоговiнням садить хлiб, дбае, аби зарум’янився i аж тодi закривае затулкою. Хай печеться!

Швидко пiде неймовiрно солодкий дух по хатi, якому стае тiсно в нiй, i вiн уже заповнив навiть усе подвiр’я. І всi сусiди чують i знають, що в Софii печеться хлiб i пирiжки.

Витягне потiм iх iз печi ненька i милуеться, кличе внучат, дае по теплому пирiжку з лагiдною усмiшкою.

Бувае, й зiтхне важко, мабуть, пригадаеться той хлiб голодного страшного року й гiркi своi дитячi сльози…

* * *

Софiйка народилася лютоi зими 1919 року в сiм’i Андрiя Васильовича та Олександри Харитонiвни Волосенкiв, була першою i бажаною дитиною, за нею через два роки з’явився на свiт брат Павло. Жили на хуторi недалеко села.

Скiльки себе пам’ятае, вона завжди любила спiвучу рiчку Шполку, яка дiлила своею течiею село на двi рiвнi частини, i кожна по-своему була красива: на берегах аж до неба пiдiймалися косатi верби, росло-розкошувало запашне зелене сiно, яке лоскотало босi ноги дiтвори, що влiтку висипала по обидва береги, тодi аж виляски iшли по хвилях, якi здiймали умiлi i не зовсiм умiлi плавцi.

Змалечку разом iз сусiдськими дiтьми (а iх було аж семеро) хлюпались в нiжному лiтеплi ласкавоi Шполки.

Анi тато, анi мама не заперечували, коли дiвчинка бiгла до рiчки купатися, а за нею навздогiн чулася лише засторога:

–

Не йди, доню, на глибоке, ти ще маленька!

–

Добре, я при березi купатимуся!

Лiтне сонечко, яскраве i гаряче, пестило сiльську дiтвору, i вона зростала в обiймах спокiйноi Шполки, яка завжди несла замрiяно своi води кудись далеко-далеко.

В однiй мiсцинi рiчка геть звужувалася, i дiти з однiеi частини села майже щоднини сходилися з хутiрськими ровесниками.

Тодi ставало ще веселiше на берегах сивоi Шполки.

І вона радiла, обгортала хвилечками ще ласкавiше дiтей, бо, власне, для цього i несла своi води через це село, обзивалася своiм тихим гомоном до людей, голубила iхнiх дiток, аби зростали здоровими i щасливими.

А ще дiвчинка завжди дуже чекала великих свят, шанованих у родинi: Великодня, Рiздва Христового, святих Миколая та Андрiя.