Ангел наш добрий – Мати Софія

Пiду в перший клас, а вчителька спитае, чи слухаюся вас, чи допомагаю глядiти братика, – вiдповiла донечка.

Та й Павлик любив сестричку: перше слово, яке навчився говорити, було «Ня-ня».

* * *

Зростали щасливi дiтки, купаючись у родиннiй любовi. Завжди ласкава, привiтна i добра ненька Олександра, i хоч гарячкуватий характером, але роботящий i турботливий, тато Андрiй. Вони обое були постiйно в роботi, клопотах про дiтей, щоб iм не гiрше жилося, як iншим. Хоча не мали багатства великого, але завжди велася худоба: i конi, i корiвчина, i поросята.

Було коло чого ходити-поратися, i дiти завжди мали вдосталь хлiба i до хлiба. Лише взимку мама Саша (так на неi звикли казати сусiди) вiдпочивала за вишиванням та за прядкою (Волосенки завжди сiяли коноплi, вимочували в рiчцi, сушили, били на бительнi, пряли i мали виткане на домашньому верстатi полотно i собi, i дiтям на сорочки).

Час летить безупинно – пiдростали на радiсть батькiв дiти: Софiйка вже й школярка, стараеться у школi, вчителька не нахвалиться ученицею.

А вона, навчившись читати сама, вже з братиком займаеться, казочки читае, букви показуе.

Наполеглива i вимоглива старша сестра: ще до школи навчила Павлика читати, приносила йому книжечки з бiблiотеки шкiльноi, хоча, правду кажучи, хлопчик не дуже захоплювався цим заняттям.

Вiн бiльше бiля рiчки любив бувати: малою хваточкою при березi мульги наловити, ракiв надерти, якихось комах принести до хати.

А одного разу прийшов з повною пазухою i до Софiйки: «А йди подивися, що я тобi принiс! Такi вони хорошенькi!» І висипав жаб i жабенят на долiвку, якi зразу розповзлися повсюди… Сестра з переляку вибiгла надвiр.

Було роботи i матерi, коли прийшла з поля – виловлювала те добро, сварила хлопця.

А йому що, – смiеться собi: «І чого iх боятися? Вони такi гарненькi, м’якенькi, тiльки трохи холоднi. І зовсiм не кусаються».

* * *

Гарнi в селi зимовi вечори! Снiгу намете по колiна, батьковi е робота: прокидати стежки до повiток, навколо хати, до ворiт i за ворiтьми.

Це вже для сусiдiв i близьких родичiв, якi мало не щовечора приходять, як тiльки-но впораються по господарству.

Довгi-предовгi цi вечори, а якi жданi i веселi для дiтвори!

Шурхотять прядки сусiдки, дядини, двоюрiдноi сестри, лiтае, розкрилившись на всю хату, пiсня, а за нею друга, а потiм i ще й ще.