Танці у напівтемряві кімнати

Нi, ти не чорна смуга, а передвiсник щасливих днiв. Згадую гербери, тобою майже подарованi, якi ти чомусь називав кольоровими ромашками, i моi думки стають iх помаранчевими барвами розмальованi. Існуе легенда, красива i давня, що то увiковiчена краса нiмфи, яка хотiла стати непомiтною, а замiсть того засяяла iз силою стократною.

Знаеш, одного дня я теж буду сяяти над твоiм мiстом яскравим феерверком i десь там у свiтлi майбутнього вогнiв, буде той, хто знатиме, якi квiти моi улюбленi, а ти не зумiв. Догорiв попiл з моiх уже приборканих почуттiв.

Якщо колись цi рядки прочитаеш i зателефонуеш, я не знатиму, що вiдповiсти. Тому залишу маленьку гарну небилицю, аби хоч раз тебе на лопатки вкласти. Багато зусиль менi довелося докласти, аби зiбрати уламки того безладдя, що ти за собою залишив. Тепер можеш друзям розповiсти про безнадiйну мрiйницю, яка насмiлилася захопитися тобою i тим ореолом таемничостi, який ти створив.

Знаеш, хтось спочатку стрибае, а потiм думае. Хтось спочатку думае, уже потiм стрибае.

Я з тих, хто думае i вiдходить вiд краю прiрви.Те, що було драмою у трьох актах з поганим сценарiем, стало смiшною комедiею лише. Бiльше не рахую години за мiсяцi, а мiсяцi за роки. Колись кожна розлука була нiби цiла епоха. І якщо ти – моя Руiна, то хтось iнший стане Вiдродженням.

А до того часу я просто проситиму для тебе i тiеi, кому ти даруеш квiти, кращоi з можливих доль, тому що час помножить мiй смуток на нуль, i на якiй ти б не опинився з двох пiвкуль, у яку б не подався даль, менi не забути твою доброту i очей мигдаль, ту квiткову крамницю i свою таемницю.

За кермом авто для втечi вона

Героiня фiльму Вудi Аллена «Магiя мiсячного сяйва» говорила, що якщо хочеш жити щасливо, без iлюзiй не обiйтися. І у фiльмi «Бердмен» мiж правдою та бажанням обирають останне. Ось про що думала дiвчина за кермом, а нiч танула i здавалося, що вона у зовсiм iншiй реальностi, можна бути вигаданою i зустрiчати сонце самотне i вранiшне.

«Тридцять першого лютого, з любов'ю, нiзвiдки…» – подумки дорогою писала вiсiм сторiнок одного-единого листа.

Назустрiч невiдомому без розмов i зiтхань – iсти, молитися i слухати саксофон, але не любити, бо зi своiми вiдповiдями не iдуть вiдкривати приморськi мiста. Квiтам, якi ти вирощуеш у серцях байдужих людей, нiколи не розцвiсти. Трапляються iсторii, якi так просто не переповiсти. І у навушниках джаз. Вона пiдходить до свого авто на автозаправцi, наростаючий шелест крил – ii дороговказ.